"Геть від фашистів": Чому Лукашенко в останній момент знову зірвав "інтеграцію" з Росією

Ще на початку осені здавалося, що російсько-білоруська "союзна держава", цей безконечний марафон тривалістю у понад 20 років, має ненульові шанси дійти до якогось завершення до кінця року.

На початку вересня Мінськ і Москва парафували таємну угоду з програмою економічної інтеграції Росії і Білорусії. В ній йшлося про те, що впродовж півтора року сторони узгодять єдині Податковий та Цивільний кодекси, уніфікують зовнішньоторговельний режим, облік власності та соціальні гарантії для громадян. Окремі центробанки мали залишитися – але банківський нагляд також мав бути спільним. Також було передбачено створення єдиного регулятора ринків нафти, газу і електроенергії. Ззовні все це мало виглядати як економічна інтеграція, глибша, ніж в ЄС. А на практиці мало стати химерною реінкарнацією Радянського Союзу.

При тому впродовж осені білоруська сторона утримувалася від надто різких заяв. Лукашенко, звичайно, стверджував, що він не поступиться інтересами Білорусі на догоду Кремлю – але від різкіших тверджень, на кшталт "захисту Вітчизни зі зброєю в руках", Олександр Григорович утримувався.

Така ситуація тривала фактично до другої половини осені. Радикальні "інтегратори" з російського боку сподівалися, що вже під час зустрічі Путіна з Лукашенком 7 грудня в Сочі документ, таємно парафований восени прем'єрами, буде урочисто підписаний президентами.

Втім, не так сталося, як гадалося. Вже в кінці листопада Лукашенко заговорив про те, що "вибачте, на х.. нам потрібен такий союз". Кінець цитати.

А в грудні, в день зустрічі, у центрі Мінська почалася багатотисячна маніфестація людей під національними прапорами – ні, не червоно-зеленими, а зі справжньою біло-червоною "Погонею", і під лозунгом "геть від російських фашистів". Білоруські правоохоронці, які в звичайній ситуації зупинили б таке свято демократії за лічені хвилини, з розумінням посміхалися і спритно регулювали рух.

Зустріч президентів Росії та Білорусі, як і слід було сподіватися, того разу завершилася нічим – хоч і тривала шість годин. А для того, щоби підсолодити пілюлю, було призначено повторне побачення – на 20 грудня.

Лукашенко, до речі, зробив своєрідний "мітинговий жест" і сьогодні – тільки в радикально інший спосіб, ніж минулого разу. На Жовтневу площу в Мінську, де опівдні мав відбутися офіційно анонсований мітинг прихильників інтеграції Білорусі та Росії, прийшов десяток журналістів і випадкові перехожі. І жодної живої душі з числа якихось учасників.

Детальних результатів сьогоднішньої зустрічі наразі невідомо, але уявлення про її наслідки можна скласти за коментарями глави Мінекономіки Росії Максима Орєшкіна, який був на ній присутній. "У нас зараз, за результатами сьогоднішніх переговорів, залишилося три групи питань, які блокують фінальні домовленості: це домовленості в нафтовій сфері, домовленості в газовій сфері і домовленості в податковій сфері", - сказав пан Орєшкін журналістам. Простіше кажучи, переговори в черговий раз провалилися стосовно всіх важливих пунктів.

Для чого ж білоруський лідер цього разу довів поглинання своєї держави Росією до стадії автографу білоруського прем’єра, а потім "все відіграв назад"? Відповідей на це питання є декілька. По-перше, подібний сценарій мав налякати і, можливо, навіть злегка налякавЄС, якому зовсім не втішно було би бачити "Білоруську автономну область" у складі Росії недалечко від своїх кордонів. По-друге, на період "посилених переговорів про інтеграцію" Мінськ міг розраховувати бодай на тимчасові економічні поблажки у ключових питаннях постачання викопних вуглеводнів.

Але ключовою проблемою цього разу, здається, стало бажання Лукашенка піти ва-банк. І отримати знижку на російські енергоносії в обмін на якийсь символічний жест. На кшталт "спільних засідань зведеного уряду", створення якогось консультаційного органу з туманними повноваженнями чи початку схвалення проекту єдиного прапора для майбутньої "союзної держави". І, бажано, щоб угода була укладена в такий спосіб, який залишить можливість потім шантажувати Москву демонстративним розривом досягнутих домовленостей.

Не склалося. В Москві, під час отих самих безконечних переговорів, Володимир Путін переконав білоруського лідера, що економічну угоду "нафта і газ в обмін на символічні кроки" укласти не вдасться. Кремлю потрібна вся Білорусь. З передачею ключових економічних повноважень Мінська до Москви. На чому переговори й зайшли в глухий кут. Бо і справді – навіщо Лукашенкові такий "союз"?