Кіпрський демарш: Чому Євросоюз зганьбився із санкціями проти Лукашенка

Ще в понеділок вранці здавалося, що санкції проти режиму Лукашенка все-таки приймуть. От пообіцяють в Брюсселі Кіпру полаятися з Ердоганом за спроби бурити свердловини у Східному Середземномор’ї — і все буде добре. Кіпр погодиться, що Лукашенко — нелегітимний диктатор, а його "правоохоронцям" чи їхнім активам — не місце в Європі. І Євросоюз, посадовці та політики якого так багато і правильно говорили про події в Білорусі, принаймні збереже обличчя.

Звичайно, санкції, які збиралися прийняти учора проти режиму Лукашенка, були і без всіх супутніх обставин половинчасті. Оскільки стосувалися покарання не безпосередього замовника злочинів, пов'язаних з масовим катуванням людей, а тільки виконавців. Оскільки Німеччина, Франція та Італія вважали — і дотепер вважають, що слід "зберегти відкритими канали для діалогу з Лукашенком". Втім, навіть із такою селективною справедливістю не сталося.

Бо вже по обіді стало відомо, що домовитися з Кіпром не вдалося. Чи то там в принципі не вдовольнилися санкціями проти двох турецьких компаній за причетність до поставок зброї в Лівію, і вимагали покарати Анкару саме за буріння свердловин в суперечливих ділянках шельфу, чи то причина була якась інша — достеменно не відомо. Але, в результаті, одна країна, добиваючись задоволення своїх геополітичних вимог, ніяк не пов'язаних з Білоруссю, заблокувала рішення ЄС стосовно санкцій.

Тепер вся надія на те, що питання санкцій іще раз узгодять наприкінці тижня, на саміті лідерів ЄС. Втім, навіть якщо політичне рішення таки приймуть, його все рівно доведеться затверджувати шляхом отримання загальної згоди від усіх країн — членів ЄС. В такий спосіб очевидне, просте і необхідне політичне рішення, яке не вчинить жодного негативного впливу на економічне чи політичне становище ЄС, стає предметом довгих і складних політичних торгів. Просто тому, що крихітна країна на периферії блоку, із населенням як в невеликого обласного міста, намагається вирішити якісь свої геополітичні проблеми — і поставила відповідний ультиматум усім іншим 26 членам ЄС з півмільярдним населенням.

Звичайно, євроскептики можуть заявити, що Брюсселю просто байдужа доля Білорусі. От якби справа стосувалась інтересів, наприклад, Німеччини... Парадокс в тому, що вона стосується. Оскільки той самий Кіпр, наприклад, блокує санкції ЄС проти Росії за кібератаки на Бундестаг. І санкції проти російських посадовців за будівництво моста до Криму Нікосія також не підтримала. Захищаючи свої виключні права на буріння в шельфових водах, себто економічні інтереси, Кіпр блокує рішення, пов'язанні з катуваннями та злочинами проти людяності.

Звичайно, в Брюсселі розуміють суть проблеми. І навіть визнають, що так продовжуватись не може. От навіть президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн нещодавно пропонувала, щоб майбутні рішення, "принаймні ті, що стосуються прав людини і санкцій", ухвалювалися не консенсусом, а кваліфікованою більшістю. Її намір можна було б вітати. Щоправда, тільки у випадку, якщо їй вдасться цю ідею реалізувати.

Оскільки розмови про те, що слід відмовитися від консенсусного голосування, в ЄС лунають вже далеко не перший рік. Наприклад, цю пропозицію чітко формулював іще її попередник Жан-Клод Юнкер. У неблизькому вже 2017 році. А механізм прийняття зовнішньополітичних рішень ЄС як нагадував тоді дискусійний клуб вихідного дня — так і дотепер зберігає свій незмінний вигляд.