Перше інтерв'ю з тюрми: Як Навальний показав, що він не вийде головним конкурентом Путіна

Коли Олексія Навального відправляли до тюрми, популярною була думка про те, що там він стане загартованим дисидентом, на виході з неволі його зустрінуть прихильники, що впродовж періоду відсидки опозиціонера встигнуть зробити із нього символ свободолюбства в російському суспільстві — і режиму Путіна за місяць-другий прийде кінець.

Реальність ці прогнози, звичайно, розсіяла. Оскільки і без того не надто чисельних прихильників Навального за останні півроку добряче "підзачистили", протестна активність помітно знизилася, і хоча прокремлівська "Єдина Росія" й губить голоси, більша частина їх перетікає до інших кремлівських "опозиційних проектів", а не до політсили Навального. Яку, до слова, не тільки не можуть зареєструвати з 2012-го року, але навіть не можуть їй дати чіткої та впізнаваної назви.

Інтерв'ю політика, яке він дав із тюрми New York Times, дає відповідь на питання "чому так відбувається?".

В цьому інтерв'ю Навальний, здебільшого, скаржиться. Скаржиться, що "десяткам тисяч людей заборонено бути кандидатами на виборах будь-якого рівня", а від виборів до Держдуми з формулюванням "за підтримку Навального і участь в мітингах" відсторонені всі сильні кандидати". Скаржиться, що путінським режимом були "розгромлені і оголошені іноземними агентами кращі ЗМІ, а на Росії був фактично відроджений сумнозвісний радянський закон "Про антирадянську агітацію і пропаганду". Скаржиться, що інтернет-сайти блокуються сотнями "вже навіть без формальних судових рішень", а кількість політв'язнів зростає.

І що в цій ситуації пропонує робити Навальний своїм послідовникам та просто громадянам Росії? Фактично нічого.

"Ми закликаємо брати участь у виборах, незважаючи на те, що вони все більше і більше перетворюються в насмішку. Триденне голосування, масове відсторонення кандидатів, вигнання спостерігачів..." - констатує чергову гірку істину Навальний. Без особливого ентузіазму пропонуючи при тому використовувати свою систему "розумного голосування". Яка зводиться до того, що виборцям на будь-якому окрузі слід підтримати найсильнішого конкурента кандидатів від "Єдиної Росії". Так ніби представник ЛДПР чи комуністичної партії буде стократ кращий за "єдрівця".

Складається небезпідставне враження, що навіть опинившись в тюрмі, і маючи доситатньо часу на роздуми, російський опозиціонер так і не пропонує суспільству адекватної стратегії боротьби з путінським режимом.

Просто тому, що цей режим, на думку Навального - "історична випадковість, а не закономірність. Вибір корумпованої сім'ї хворого Єльцина. Рано чи пізно ця помилка буде виправлена, і Росія піде по демократичному європейському шляху розвитку. Просто тому, що цього хоче її народ". Звинувативши Єльцина у всіх бідах сьогоднішньої Росії, політик не пропонує жодного реалістичного способу, який допоміг би наблизити оте "рано чи пізно".

Звичайно, Кремль робить все, щоби протистояти російським опозиціонерам. Звичайно, тюрма — не найкраще місце для роздумів про майбутнє і стратегічного планування (хоча тут можна і посперечатися). Але той факт, що впродовж багатьох років структури Навального так і не розробили чіткої політичної програми, не зуміли налагодити потужної мережі організацій поза межами МКАДу (хоча сам Навальний під кінець і робив подібні спроби), і головне, так і не розробили адекватної стратегії протидії путінському режиму — все це фактично обнуляє шанси на успіх для російської відносно ліберальнішої опозиції. Оскільки в разі програшу на осінніх виборах вона залишиться не тільки без лідера, але й без будь-якого представництва у владі. При тому так і не створивши мережі для реальної підпільної діяльності. Що, вельми ймовірно, і стане початком кінця проекту, який так і залишився медійним, а не політичним.