Корейський конфлікт: Чому Трамп образився на Путіна

Дональд Трамп, забувши про своє роздратування великими ЗМІ та їх "фейковими новинами", подався до Reuters скаржитись на Путіна. "Росія взагалі не допомагає нам з Північною Кореєю", - заявив президент США. "Те, в чому Китай допомагає нам, Росія саботує, іншими словами, Росія компенсує те, що робить Китай", – переконаний Трамп.

Фактично, з аналогічними звинуваченнями виступив і держсекретар США Рекс Тіллерсон. "Для нас очевидно, що вони (Росія – ред.) не застосовують всі санкції, і є деякі докази того, що вони можуть звести нанівець певні санкції", – констатував Тіллерсон. За його словами, Росія не дотримується санкцій в першу чергу щодо поставок палива, проте тим справа не обмежується.

Для надання більшої ваги демонстрації свого незадоволення ситуацією, США навіть перемістили на авіабазу на Гуамі пів дюжини Б-52, здатних нести ядерну зброю. Що, втім, навряд чи злякає Кім Чен Ина. І точно не злякає Володимира Путіна.

Натомість уряд Південної Кореї повідомив, що з Північною Кореєю погоджено сформувати обʼєднану олімпійську команду, яка пройде на відкритті зимових Олімпійських ігор під "прапором об'єднання" обох Корей. Також обидві країни навіть домовилися створити спільну жіночу олімпійську збірну з хокею. Щоправда, з цим можливі певні проблеми – бюрократи від Олімпіади можуть відмовитись міняти списки учасників в останній момент. Хоча, для того щоб підкреслити "миротворчий потенціал" ігор – можуть і постаратися. Є помітне незадоволення таким "братанням" і в рядах південнокорейських спортсменів, але посадовцям, скоріше за все, вдасться його пригасити - як не моральними стимулами, то матеріальними. Надто багато в цій ситуації лежить на кону.

Паралельно з "олімпійськими успіхами" уряди обох Корей, після відновлення лінії прямого зв'язку, обговорюють і можливе покращення сполучення між країнами, та інші достатньо символічні жести.

Звичайно, і CША, і інші союзники Південної Кореї можуть зараз скільки завгодно наголошувати, що "олімпійське перемир'я" та пов'язані з ним дипломатичні тілорухи – це тільки спроби Кім Чен Ина виграти час для подальшого розвитку північнокорейської ядерної та ракетної програм. Це, звичайно, так і є.

Але проблема полягає в тому, що навіть наявних ядерних зарядів та засобів їх доставки, які є зараз у розпорядженні Пхеньяну, цілком достатньо, щоб зробити з Південної Кореї радіоактивну пустелю. Навіть якщо Кім Чен Ин підірве їх просто на кордоні, не заморочуючись із доставкою.

Тому настав момент, коли Кім Чен Ин, хоче цього світ чи ні, "зафіксував" свою геополітичну перемогу. Здобуту, цілком ймовірно, завдяки не тільки російській нафті, але й завдяки радянським ракетним та ядерним технологіям, які "таємничим" способом опинились у Кореї. І підтримувати війну з ним не буде не тільки Росія чи Китай – але й Південна Корея. Без згоди якої починати атаку на Пхеньян для Трампа буде політичним самогубством.

Тому погрози – погрозами, і санкції – санкціями, але Вашингтону, вочевидь таки доведеться починати дипломатичний діалог з Пхеньяном, а не військову операцію. І намагатись воювати з тамтешнім диктаторським режимом за допомогою відкриття доступу північнокорейських заробітчан до Південної Кореї чи Японії, та пропаганди західного способу життя, а не бомб чи ракет. А застосовувати силу проти Кім Чен Ина потрібно було років 10 тому. Зараз, вочевидь, настав час інших інструментів.