Кому насправді загрожують "райські папери"

Попри достатньо грамотний піар і голосні заяви, якими супроводжувалась публікація "райських паперів", є обґрунтована підозра, що якихось практичних наслідків - у вигляді гучних відставок і кримінальних справ - ця історія не матиме.

Досить подивитись, приміром, на опубліковані матеріали стосовно українського президента - які українці аналізували, напевно, найретельніше та найприскіпливіше. Звичайно, певні юридичні рухи наштовхують на якісь неприємні роздуми, але ґрунту для обґрунтованих звинувачень не дають. Можливо, Петро Порошенко і справді готувався мінімізувати сплачувані податки. А можливо, він затіяв реорганізацію своїх структур, бо збирався продати бізнес - але не знайшовши достойного покупця, ідею поклав під сукно і перейшов до схеми трастового управління. А може... За цими "може" кожен охочий здатен дописати практично що завгодно, в залежності від власної фантазії. І це "може" не тягне не те що на кримінальну справу - але навіть на якийсь жорсткий моральний осуд.

Вельми схожими виглядають і звинувачення проти багатьох інших посадовців, магнатів та компаній із сотні найбільших на планеті. Дехто із них, можливо, й переступив закон. Зовсім трішки, на кілька сантиметрів. І поплатиться за це якимось фіскальним штрафом. Невеличким, на кілька відсотків від прихованих активів. Та й по всьому.

Але сила - і небезпека - оприлюднених документів зовсім не в тому, що вони становлять пряму кримінальну загрозу для еліти.

Їхня небезпечна сторона у тому, що західний обиватель із "золотого мільярду" побачив, що "це" роблять всі. Від податків ухиляється тисячолітня британська монархія - і ІТ-гіганти, багатші за будь-яких королів минулого. Від податків ухиляється Рекс Тіллерсон - і посадовці Нафтогазу. А ще - Nike, Apple, Uber, Facebook, Siemens, Bayer, Deutsche Bank... Потрібне підставити. Виникає думка, що небезпечними є ті корпорації, які не потрапили в цей список. Певно, там фінансисти з юристами придумали щось і зовсім ганебне.

А якщо серйозно, то біда не в тому, що соціальні еліти порушують закони. На Заході є ефективні механізми боротьби з класичною корупцією. Біда в тому, що соціальні еліти формують законодавство так, аби багаті ставали іще багатшими, а бідні - мали рівно стільки, щоб не влаштовувати голодних бунтів.

Аби Рекс Тіллерсон, Марк Цукерберг чи британська королева могли зменшити кількість сплачуваних податків.

А от у гіпотетичного Джона Смиіта з американської чи британської глибинки такої можливості уже немає. В нього немає за що найняти грамотних юристів, і зареєструвати компанію на Кайманових островах в якості "парасольки" для бізнесу, який, приміром, приносить чверть мільйона на рік і годує самого Сміта - та двох його найманих працівників. Тому Сміт зі свого чвертьмільйонного бізнесу платить "по повній" - а Тіллерсон британська королева та всі решту згадані у списках зі своїх 8 трильйонів євро - за дуже, дуже зниженою ставкою.

І якщо для українців, приміром, той факт, що їх експлуатує і визискує власна еліта, вже давно не є шокуючим відкриттям, то для американців та європейців він цілком може стати дуже, дуже неприємним сюрпризом. Цей сюрприз у недалекому майбутньому дасть свій ефект. Скоріше за все - у вигляді виборчого шансу для ультралівих сил. Не виключно - з політичними програмами на кшталт "всі забрати і поділити між усіма порівну".