Історія з Іл-20: Чому воювати з Ізраїлем готовий тільки Шойгу

Російське Міноборони, яке притихло на якийсь час після безглуздої втрати літака у Сирії, сьогодні просто вибухнуло коментарями посадовців. Спочатку речник відомства Ігор Конашенков на брифінгу повідомив журналістам, що "прикриваючись російським літаком, ізраїльські льотчики підставили його під вогонь засобів ППО Сирії. В результаті Іл-20, у якого ефективна відбивна поверхня на порядок більше, ніж у F-16, був збитий ракетою комплексу С-200".

При тому "бомбометання виконувалося недалеко від місця знаходження французького фрегата Auvergne і в безпосередній близькості від літака Іл-20, що заходив на посадку", - заявив пан Конашенков, намагаючись проілюструвати безвідповідальність "ізраїльської воєнщини", через яку збили російський літак браві сирійські зенітники. Добре, хоч французький фрегат не підбили зенітними ракетами. "Розцінюємо дані провокаційні дії Ізраїлю як ворожі. Ми залишаємо за собою право на адекватні дії у відповідь", - підвів підсумки Конашенков.

Його шеф, міністр оборони Росії Сергій Шойгу в телефонній розмові з ізраїльським колегою Авігдором Ліберманом також заявив, що трагедія сталася в результаті "безвідповідальних дій ізраїльських ВВС", і констатував, що вина за збитий російський літак і загибель екіпажу повністю лежить на ізраїльській стороні.

Суть подібної реакції на вчорашню подію, загалом, зрозуміла. Шойгу, на якого лягає провина за відсутність як адекватного тренування сирійських "друзів", яким дали ракети — але не навчили ними користуватись, робить все можливе, аби знайти винних. А "якщо в крані немає води...", - то винні, звичайно, ізраїльські ВПС, російським офіцерам це зрозуміло без зайвих підказок.

Натомість Путін, який чудово розуміє, що в разі конфлікту з Ізраїлем в Сирії російські військові зусилля в регіоні будуть дуже швидко помножені на нуль, реагує принципово інакше. "Тут швидше це схоже на ланцюг трагічних випадкових обставин" - так несподівано м'яко коментує інцидент російський лідер. Хоча при тому стверджує, що заяви оборонного відомства буди із ним узгоджені, і обіцяє радикальні заходи у справі захисту російських військовослужбовців. Втім, паралельно із цим речник президента Росії Пєсков на всяк випадок уточнює, що інцидент ніяк не вплине на дипломатичні домовленості стосовно Сирії — зокрема, про відміну наступу на Ідліб.

Натомість Ізраїль у зв'язку із загибеллю екіпажу російського літака в небі над Латакією висловив стримане співчуття. Але в самому інциденті звинуватив режим Асада, чиї ППО збили літак (що виглядає цілком логічно — тим, хто не вміє розбиратися з цілями, не варто давати до рук зенітні ракети). А ще було звинувачено Іран і ліванський рух "Хезболла". Останні, вочевидь, винні в тому, що не покінчили життя самогубством позавчора — бо в такому випадку вчора ізраїльська авіація нікого б не бомбила, відповідно, асадівські "снайпери" не заповнювали б небеса хаотично запущеними зенітними ракетами.

А щодо довготривалих наслідків вчорашнього інциденту, то в реальності можливі два сценарії. Погрози російського військового відомства можуть зависнути в повітрі пустопорожніми звуками. Тоді в Ізраїлі вдадуть, що не почули маячні Шойгу і його підлеглих, зачекають декілька тижнів — і знову почнуть нальоти. Можливо, попереджаючи росіян про їх початок не за хвилину, як то було вчора, а за дві-три. В такому разі Шойгу частково врятує честь мундира, всі цей факт зрозуміють і проігнорують — на чому інцидент буде вичерпано.

А от в разі, якщо "обіцяні Конашенковим "наслідки" матимуть якусь практичну реалізацію, все може піти зовсім інакше. Оскільки єдиною, здається, реалістичною можливістю Росії "насолити" Ізраїлю в регіоні, де у Москви є декілька відносно невеликих баз, а в Ізраїлю — ціла країна, є зрив російсько-ізраїльських домовленостей щодо недопуску іранських сил до кордонів Ізраїлю. Але в разі, якщо іранські сили таки вийдуть до кордону — для їх знищення будуть використані не тільки голкові удари авіації. На сирійській землі, де й без того від різних прапорів мерехтить в очах, цілком може з'явитись іще один експедиційний корпус. Який, звичайно, не сподобається ні Москві, ні Дамаску — але буде цілком спокійно сприйнятий, скажімо, турецькими силами, які зовсім не в захопленні від зростання іранського впливу, рівно як і курдами, які побачать в Ізраїлі якщо й не союзника — то нейтрально налаштованого учасника подій зі своїми вузько специфічними інтересами. І цей факт, скоріше за все, тверезо оцінюють в Кремлі, викликавши"на килим" посла Ізраїлю, але наразі відмовившись від радикальніших кроків.