Кримський казус Сальвіні: Чим небезпечний для України "італійський сєпар"

Інформаційні хвилі від чергового проросійського демаршу міністра внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні продовжують розходитись. Опозиція в особі посадовця Демпартії П'єро Фассіно констатує, що "не вдовольнившись сваркою з половиною Європи, невгамовний Сальвіні змушує нас сваритись з Україною" – і пропонує щось із тим робити, бо Сальвіні "веде Італію до катастрофи".

Виправдовується за спіч Сальвіні Давіде Ла Чечіліа, посол Італії в Україні, вкотре наголошуючи, що "позиція Італії щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України чітка та послідовна, про що Італією офіційно заявлено на всіх міжнародних майданчиках, включно з недавніми заходами, що відбулися в рамках ЄС та НАТО". А заяви міністра внутрішніх справ і одного з керівників правлячої коаліції слід, напевно, розцінювати, як його особисту думку.

Втім, жодних офіційних коментарів італійського уряду стосовно заяви Сальвіні про те, Росія законно анексувала український Крим, а революція в Україні була "фальшивою", дотепер не пролунало. І, чомусь здається, не пролунає і в майбутньому. Сваритись з Сальвіні через Україну решта популістів, які сформували чинну італійську правлячу коаліцію, не мають ні найменшого наміру.

З іншого боку, очікувати на якісь глобальні геополітичні зрушення зовнішньополітичної позиції Італії після цих заяв теж не доводиться. Попри спорадичні припадки показного путінолюбства, які, до слова, трапляються не тільки в очільника Італійського МВС Сальвіні, але і в чинного прем'єр-міністра Італії Джузеппе Конте, наприклад, на самміті G7 у Канаді в червні цього року Італія не тільки не заблокувала введення нових санкцій проти Росії – але й підписала комюніке про можливість введення нових санкцій у разі, якщо "того вимагатимуть обставини". Це попри наявну можливість ветувати це рішення одним розчерком пера. А найстрашніші погрози Сальвіні наразі зводяться до можливості "поставити питання про доцільність санкцій" перед європейською спільнотою. Будемо надіятис, що як в Брюсселю, так і у Берліну буде на це питання правильна і однозначна відповідь.

Тому складається враження, що справжня мета заяв італійського популіста – це привернення до себе уваги преси, а також, ймовірно, відпрацювання певних обіцянок та авансів, отриманих у Москві. Звичайно, Сальвіні стверджує, що "не брав ні євро, ні долара" від російських друзів. Але хто міг би провести незалежну перевірку цього факту стосовно чинного міністра внутрішніх справ – чомусь не уточнює.

Але є від цих популістських заяв і реальна шкода. Перший елемент якої – це підрив довіри між членами ЄС. Наприклад, всередині ЄС існують механізми обміну розвідувальною інформацією. Сальвіні міністр внутрішніх справ Італії, і йому, згідно з італійським законодавством, підпорядковуються практично всі розвідувальні служби (за винятком армійських). Чи наважиться тепер хтось ділитись у цих мережах інформацією, важливою для Володимира Путіна? Питання риторичне.

А другий елемент шкоди від популістської маячні італійського друга Путіна – це реакція на неї в самій Україні. Де традиційний елемент російської пропаганди: "Та кому українці потрібні в Європі?" завдяки безвідповідальним заявам отримує нове життя. Цей месидж ретранслюють ольгінські тролі, провокатори, "русмирівці" – і, що найприкріше, частина людей, які позиціонують себе у якості патріотів.

Євроскептицизм і розчарування в ЄС було, є і залишається єдиним шансом для Кремля якщо й не повернути Київ до "великої родини братніх народів" – то, принаймні, залишити в "сірій зоні" слабких та нестабільних держав. І будь-які аргументи на користь євроскептицизму в Україні є для Путіна ціннішими, аніж гіпотетичні обіцянки європейських союзників здійснити якісь гіпотетичні дії на користь можливої відміни антиросійських санкцій.