"Домовилися про деескалацію": Чи справді Макрон та Путін дійшли згоди щодо війни на Донбасі

Вчорашній візит президента Франції Емманюеля Макрона до Москви, на перший погляд, передбачав якусь несподіванку. Невідомо, щоправда, добру чи погану — але передбачав. Не дарма ж Макрон впродовж двох тижнів до цього візиту мав три тривалих телефонних розмови з Путіним. Себто спілкувався з російським президентом помітно частіше, ніж Лукашенко. Та й попередні консультації зі США та Канадою — не кажучи вже про європейських партнерів — передбачали, що французький президент їде до Москви не для здійснення своєрідного виборного турне з імітацією "турботи про Україну та європейську безпеку", а для того, щоб озвучити якусь колективну позицію Заходу стосовно україно-російського конфлікту. Можливо навіть, щоб зробити Путіну пропозицію, від якої тому буде дуже складно відмовитись. Та й сам Макрон напускав на себе таємничий вид — здебільшого, за допомогою заяв про те, що "метою Росії є "не Україна, а роз'яснення правил співіснування з НАТО та ЄС".

До того ж тривалість переговорів, які зайняли в учасників більше 5 годин, передбачала серйозну розмову, а не традиційний останнім часом "обмін стурбованостями".

Втім, прес-конференція, що відбулася за результатами переговорів, новизною не потішила. Путін вкотре повторив, що Росія буде домагатися "відповіді від НАТО та США на ключові пункти ініціативи гарантій безпеки". Так ніби ця відповідь не була йому надана вже з півдесятка разів, в усній і письмовій формі, лідерами США, НАТО та вповноваженими дипломатами.

Також російський президент повідомив, що пересування російських військ на території Росії у НАТО змальовують "як загрозу вторгнення в Україну". А політика "відкритих дверей" до НАТО Путіну не подобається. За великим рахунком, щоб почути всі ці тези, не було жодної потреби комусь кудись їхати і з кимось спілкуватися. Всі вони неодноразово були озвучені як Путіним, так і французьким МЗС. Як і фінальна погроза Путіна стосовно ймовірної війни між НАТО та Росією у випадку, якщо Україна вступить в альянс — і захоче повернути собі Крим силовим способом.

Єдиним натяком, що все не обмежилось повторенням загальновідомих тез, стало вельми обтічне формулювання Путіна стосовно того, що низка ідей, які запропонував Макрон, можуть лягти в основу "спільних кроків щодо деескалації ситуації навколо України".

Французький президент виявився ще менш багатослівним. Зокрема, він заявив, що Путін "заспокоїв" його стосовно ядерної зброї в Білорусі, яку Росія розміщувати там ніби як не планує. Хоча і зворотних заяв від Кремля ніби ніхто дотепер не чув. Сказав кілька фраз про "стурбованість" України російськими військами на кордоні, і знову повторив тезу про те, що слід розробляти нові механізми безпеки у Європі, не обмежуючи при тому нічиїх прав.

А вже за декілька годин журналісти The Financial Times з посиланням на джерела повідомили, що на вчорашніх переговорах були досягнуті якісь попередні домовленості про деескалацію, і виведення з Білорусі 30 тисяч російських військових після спільних навчань. Президент Росії також буцімто заявив, що не вживатиме жодних нових "військових ініціатив", а також погодився "вести діалог" про розгортання російських військ.

То чи справді було укладено якісь нові домовленості стосовно ймовірної деескалації у Європі?

Дати відповідь на це питання дуже просто. Треба лише простежити подальший маршрут французького президента. Який, як відомо, прибуває сьогодні до Києва. Після чого вирушить до Берліна — на зустріч з очільниками Німеччини та Польщі.

Подібний маршрут однозначно натякає не на "нову архітектуру безпеки", про яку Макрон мав би говорити із США. А про чергову спробу виконати мінські домовленості. Про які вчора, у вельми зневажливий для українського президента спосіб, неодноразово нагадував Володимир Путін.

Який, судячи з усього, просто запропонував Макрону угоду, за якою Росія відведе частину військ з українського кордону — в тому випадку, якщо Париж "нагне" Київ на виконання Мінських домовленостей у російській інтерпретації, або десь недалечко від неї.

А про архітектуру безпеки в Європі, право на розширення НАТО та інші угоди, що стосуються "глобальної шахівниці", Путін розмовлятиме тільки з Вашингтоном.

Втім, і прогрес в "українському питанні" міг би бути немалим надбанням в політичному активі Макрона. Але тут існує прикрий момент. Який полягає в тому, що наразі Росія ні на йоту не готова поступитися своїми вимогами стосовно способу виконання мінських домовленостей. Як не може цього зробити і адміністрація Зеленського, для якої згода на переговори з бойовиками, чи на проведення абсолютно фейкових виборів на окупованих територіях стане політичним вироком. При тому можливості Франції (та й Німеччини) натиснути на Київ впродовж останнього року-двох помітно скоротилися. Оскільки не існує європейського консенсусу стосовно того, як саме можна тиснути на Україну — і чи варто це робити взагалі. А для формування цього консенсусу Макрону потрібно говорити не тільки з Шольцом та Дудою, але й з очільниками Великої Британії, держав Балтії, Нідерландів — та, звичайно, США. І консенсус в такій розмові буде не набагато більш ймовірним, ніж за столом переговорів між Києвом та Москвою. Натомість без цього консенсусу тиск на Київ вийде настільки непереконливим, що це мали би відчути навіть в офісі українського президента.