Євровояж Зеленського та Порошенка: Чого досягли Меркель та Макрон

Закордонний вояж двох кандидатів у президенти - а як Петро Порошенко, так і Володимир Зеленський цікавили європейських лідерів саме в цій якості, хоч чинний президент і намагався подати свій візит до Берліну як "чергову звірку годинників" - залишив по собі для українців більше питань, ніж відповідей.

 

І не те, щоби ці візити проходили в обстановці якоїсь суворої секретності. От Петро Порошенко і брифінг з Ангелою Меркель провів. Де розповів про те, що на переговорах з фрау канцлерін обговорювалося "продовження роботи Нормандського формату для припинення російської агресії проти України, звільнення українських заручників та імплементація Мінських домовленостей".

 

Чому саме це обговорення відбулось за 9 днів до виборів, а не за 19 днів після них, історія мовчить. Адже жодних проривів у всіх обговорюваних темах, які б вимагали термінової зустрічі, в останні місяці наче не спостерігалося. Рівно як і зустріч французького президента Еммануеля Макрона з обома претендентами на посаду президента України ще до другого туру виборів виглядає як мінімум нелогічною. Бо для чого посадовцю, в якого зараз цілком достатньо і своїх власних проблем, витрачати час на дві окремі аудієнції та розмови, коли за якихось два тижні можна обмежитися однією?

 

Втім, якщо подивитись на тональність зустрічей, дещо стає зрозумілим. Петра Порошенка в Берліні приймали з несподіваним для специфічного моменту розмахом. Він отримав не тільки багатогодинну розмову з Ангелою Меркель, але й можливість зустрітися з практично усіма політичними лідерами - точніше, лідерками - Німеччини. В числі яких була і Аннеґрет Крамп-Карренбауер, голова Християнсько-демократичного союзу Німеччини і фактична спадкоємиця Меркель. А також з представниками фракції "Союз90/Зелені", які мають своєрідну "золоту акцію" у Бундестазі й користуються чималим впливом.

 

Сама Меркель на фінальній прес-конференції розсипалася у стриманих компліментах на тему того, наскільки для неї є важливим діалог з Порошенком.

Розмах цього візиту служив однозначним натяком на те, що чинний український президент здається фрау Меркель більш прогнозованим партнером, ніж його суперник. Нічого особистого - просто "залізна канцлерін" більше любить передбачуваних політиків, ніж джокерів.

 

Чи допоможе цей "берлінський бенефіс" Петру Олексійовичу покращити свій електоральний результат - питання неоднозначне. І, зважаючи на специфіку електорату його суперника, відповідь на нього буде радше негативною. Але в Берліні принаймні зможуть сказати самі собі, що зробили все можливе, щоб підтримати бажаного кандидата. В межах пристойності, звісно.

 

Натомість у французького президента мета була помітно інша, і для нього, вочевидь, ключовим був все-таки візит Володимира Зеленського. В ході якого Макрон намагався здійснити дві речі. По-перше, тверезо оцінити найбльш ймовірного кандидата на посаду президента України. І, по-друге, дати зрозуміти цьому кандидату, що в разі чесного й прозорого виграшу Європа буде говорити з ним так само, як говорила з Порошенком. Принаймні, спробує говорити так само.

 

А іще один значимий привід для всіх трьох сьогоднішніх візитів може полягати в бажанні європейських очільників здійснити своєрідні "польові дослідження". Штука в тому, що Україна на цих виборах опинилась в загальносвітовому мейнстрімі. В тому сенсі, що ми маємо прозоре і цілком демократичне протистояння представника політичного істеблішменту з "позасистемним" кандидатом, який веде агресивну медіа-кампанію. І Макрону просто цікаво поспілкуватись із "позасистемним коміком", який стрімко йде до влади. А Меркель цікавий чинний президент країни, який цьому коміку протистоїть. Оскільки політична ситуація, схожа на українську, цілком може "вистрілити" як у Франції, так і в Німеччині вже на наступних виборах.

 

Якими будуть політичні наслідки сьогоднішніх візитів - ми побачимо в найближчі тижні. А позитивна новина полягає в тому, що обидва кандидати на посаду президента України отримують запрошення із європейських столиць - і обидва охоче ними користуються. Що не може не давати певних приводів для оптимізму.