Дружбі – труба: Чому Туреччина відмовляється від путінських газогонів, і чим це загрожує Україні

27 липня трубопровід "Турецький потік" стане на плановий двотижневий ремонт. Новина, здавалось би, абсолютно нецікава. Ну, хіба що трохи дивно, що газогін, введений в експлуатацію на початку цього року, вже ремонтують. Тим паче, ремонтують вдруге – бо місяць тому, в червні, його вже зупиняли.

Втім, дивні моменти в цій історії тим не вичерпуються. Оскільки у травні російський "Газпром" припинив прокачування газу по іншому російсько-турецькому газогоні, "Блакитний потік". Причиною тоді теж виступали "ремонтні роботи". Які ось уже три місяці все ніяк не завершаться.

Втім, якщо подивитись на динаміку закупівель російського газу Туреччиною, все стає загалом зрозуміло. Оскільки за підсумками першого кварталу 2020 року Туреччина скоротила закупівлі російського газу на 70% в порівнянні з аналогічним періодом 2019 року. І більш ніж на 90% - якщо порівнювати з 2018-м.

В результаті у першому кварталі Росія з першого місця серед постачальників трубопровідного газу в Туреччину плавно перемістилася на третє. З 1,87 млрд закуплених Анкарою кубометрів приблизно половину поставив Азербайджан (924 млн кубометрів), а ще 557 млн – Іран. На долю Росії прийшлося скромних 389 млн кубів.

Паралельно із тим Туреччина активно закуповує скраплений газ із Катару та США, який зараз продається по 40-50 доларів за тисячу кубів – проти 90 доларів за куб російського.

Зважаючи на подібну різницю цін, можна сміливо припустити, що російські газогони перебуватимуть "на ремонті" як мінімум до початку зими. Коли термінали по отриманню скрапленого газу перестануть справлятися з попитом на блакитне пальне, і за допомогою газогонів дефіцит буде ліквідовано. До наступної весни.

Після чого все піде або так само, як в поточному році. Або, якщо різниця в ціні між скрапленим і трубопровідним газом збережеться, потужність терміналів буде збільшено.

Таким чином, намагаючись "здолати залежність" від української ГТС, Путін збудував два обхідних маршрути – північний, з двома відповідними "потоками", і південний, з "Турецьким потоком". Вклавши в будівництво останнього більше семи мільярдів доларів.

А потім з'ясувалося, що бажання підтримати сирійського диктатора Асада, і "трішки повоювати" в Лівії призвело до глобального геополітичного конфлікту з Туреччиною.

Яка, на відміну від України, цілком може відмовитись і від закупівель, і від транзиту російського газу. Фактично заблокувавши роботу двох російських газогонів. Ну, або перевівши її в абсолютно збитковий для Кремля режим.

При тому "Турецький потік" повинен був, при режимі використання на повній потужності, постачати газ не тільки до Туреччини, але й до Болгарії та Угорщини. При збереженні теперішніх стосунків з Анкарою, такий розвиток подій видається не надто ймовірним. Себто прокачку турецька сторона, можливо, й забезпечить, але ціна за транзит через напівпорожню трубу, скоріше за все, неприємно здивує як "Газпром", так і його європейських покупців.

Звичайно, в цьому місці можна потішитися політичній та економічній недалекоглядності російського очільника, який зіпсував собі ґешефт геополітичними іграми на Близькому Сході.

Але вся історія є ще й недвозначним сигналом для України. Сигналом про те, що наша ГТС, при відсутності попиту на російське блакитне паливо у світі, має всі шанси повторити долю "потоків" – як "турецького" так і блакитного". І період гарантованої прокачки, який закінчиться в 2024 році, цілком може стати кінцем української ГТС – якщо до того часу ніхто не розробить якийсь адекватний план її альтернативного використання. І початок демонтажу трубопроводів, що подавали газ у неї з російської сторони, який "Газпром" розпочав місяць тому – зриме підтвердження подібного майбутнього.