Добрі наміри і дорога до пекла: Як промова Зеленського у Мюнхені вплине на плани Заходу та Росії

Виступ президента Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції вийшов цілком достойним. Це відзначила як українська опозиція, так і західні ЗМІ, більшість з яких у редакційних матеріалах частково погодилась зі звинуваченнями у "політиці умиротворення" стосовно Росії, яку Європа більш чи менш виражено вела останніх вісім років.

Навіть жорстко критикований Зеленським за бездіяльність "колективний Захід", здається, не надто образився. Все-таки аплодували Зеленському стоячи. Спічрайтера президентові, ким би він не був, цього разу обрали правильного — і це помітили всі без винятку.

Але якщо перейти від вершин ораторського мистецтва до суті ситуації, то тут все не так райдужно. Зеленський звинуватив Захід у тому, що система безпекових гарантій у Європі фактично зруйнована — і він стовідсотково має рацію. Принаймні, у тому, що стосується східноєвропейських держав, які не є членами НАТО. Політика умиротворення була реалізована — але нікого не умиротворила. Втім, як і завжди.

Але втративши вісім років, які проминули від анексії Криму і початку російсько-української війни на Донбасі до сьогоднішнього дня, і не створивши при тому механізму, який би унеможливив розростання цього конфлікту, як Захід, так, почасти, і Україна втратили стратегічну ініціативу в цьому протистоянні.

Україна не стала, наприклад, "членом НАТО із втраченими територіями", які б не підпадали під гарантії договору про колективну оборону. Існують же на світі Греція з Туреччиною, які мають взаємні територіальні претензії — що не заважає їхньому членству в Альянсі. Україна не уклала військових пактів, які б гарантували підтримку з боку іноземних держав. Питання про відновлення ядерного статусу так і залишилось останнім аргументом в дипломатичних суперечках, а не предметом практичного пропрацювання. При тому не можна сказати, що це погано чи добре — але такою є геополітична реальність.

Це розуміють в Москві, виклавши на стіл свої найбільші карти, у вигляді масштабних навчань ядерної тріади, підготовки все ще гіпотетичного наступу на Україну та масової евакуації з Донбасу. Це розуміє — ну, чи принаймні відчуває — Володимир Зеленський. У цьому впевнені у Вашингтоні — і здогадуються у Брюсселі.

Зараз стратегічною ініціативою, як би прикро це не звучало, володіє Росія. Яка може наступати — а може від наступу відмовитись. Яка може визнати "Л-ДНР" — а може і почати наступ, розширюючи їхню територію. Більше того, чимало нюансів вказують на те, що якийсь план дій в Росії є. Заплановані позачергові засідання російської Держдуми, записані наперед звернення лідерів сепаратистів про евакуацію — все це натякає на існування плану щось радикально змінити в наявному протистоянні. Як Захід, так і Україна наразі вимушені реагувати — погрозами стосовно нових санкцій, поставками зброї, військовими навчаннями. Але в тому, що для зміни архітектури безпеки в Європі потрібні роки, а в наявності є дні, якщо не години, сумніватися, на жаль, не доводиться.

Втім, можлива реакція Росії також включає у себе не так-то й багато варіантів. Як Україні, так і Заходу слід бути готовими до будь-якого із них. Але президентові Зеленському — як і всім нам, зрештою — треба розуміти, що найкращим гарантом безпеки і незалежності України наразі є ЗСУ. Які Захід, звичайно, готовий підтримати морально і матеріально. Але головно роботу доведеться робити саме їм.