Добрі наміри і дорога до пекла: Як промова Зеленського у Мюнхені вплине на плани Заходу та Росії

Українсько-російський конфлікт дійшов до точки, за якою можливі або предметні переговори, або війна, або якісь інші радикальні кроки однієї зі сторін. Шанс на еволюційне відновлення структури європейської безпеки після анексії Криму та початку війни на Донбасі США та ЄС втратили

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Добрі наміри і дорога до пекла: Як промо…
фото: president.gov.ua

Виступ президента Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції вийшов цілком достойним. Це відзначила як українська опозиція, так і західні ЗМІ, більшість з яких у редакційних матеріалах частково погодилась зі звинуваченнями у "політиці умиротворення" стосовно Росії, яку Європа більш чи менш виражено вела останніх вісім років.

Навіть жорстко критикований Зеленським за бездіяльність "колективний Захід", здається, не надто образився. Все-таки аплодували Зеленському стоячи. Спічрайтера президентові, ким би він не був, цього разу обрали правильного — і це помітили всі без винятку.

Але якщо перейти від вершин ораторського мистецтва до суті ситуації, то тут все не так райдужно. Зеленський звинуватив Захід у тому, що система безпекових гарантій у Європі фактично зруйнована — і він стовідсотково має рацію. Принаймні, у тому, що стосується східноєвропейських держав, які не є членами НАТО. Політика умиротворення була реалізована — але нікого не умиротворила. Втім, як і завжди.

Але втративши вісім років, які проминули від анексії Криму і початку російсько-української війни на Донбасі до сьогоднішнього дня, і не створивши при тому механізму, який би унеможливив розростання цього конфлікту, як Захід, так, почасти, і Україна втратили стратегічну ініціативу в цьому протистоянні.

Україна не стала, наприклад, "членом НАТО із втраченими територіями", які б не підпадали під гарантії договору про колективну оборону. Існують же на світі Греція з Туреччиною, які мають взаємні територіальні претензії — що не заважає їхньому членству в Альянсі. Україна не уклала військових пактів, які б гарантували підтримку з боку іноземних держав. Питання про відновлення ядерного статусу так і залишилось останнім аргументом в дипломатичних суперечках, а не предметом практичного пропрацювання. При тому не можна сказати, що це погано чи добре — але такою є геополітична реальність.

Це розуміють в Москві, виклавши на стіл свої найбільші карти, у вигляді масштабних навчань ядерної тріади, підготовки все ще гіпотетичного наступу на Україну та масової евакуації з Донбасу. Це розуміє — ну, чи принаймні відчуває — Володимир Зеленський. У цьому впевнені у Вашингтоні — і здогадуються у Брюсселі.

Зараз стратегічною ініціативою, як би прикро це не звучало, володіє Росія. Яка може наступати — а може від наступу відмовитись. Яка може визнати "Л-ДНР" — а може і почати наступ, розширюючи їхню територію. Більше того, чимало нюансів вказують на те, що якийсь план дій в Росії є. Заплановані позачергові засідання російської Держдуми, записані наперед звернення лідерів сепаратистів про евакуацію — все це натякає на існування плану щось радикально змінити в наявному протистоянні. Як Захід, так і Україна наразі вимушені реагувати — погрозами стосовно нових санкцій, поставками зброї, військовими навчаннями. Але в тому, що для зміни архітектури безпеки в Європі потрібні роки, а в наявності є дні, якщо не години, сумніватися, на жаль, не доводиться.

Втім, можлива реакція Росії також включає у себе не так-то й багато варіантів. Як Україні, так і Заходу слід бути готовими до будь-якого із них. Але президентові Зеленському — як і всім нам, зрештою — треба розуміти, що найкращим гарантом безпеки і незалежності України наразі є ЗСУ. Які Захід, звичайно, готовий підтримати морально і матеріально. Але головно роботу доведеться робити саме їм.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme