Вуглецевий нуль: Чи закриватиме Зеленський ТЕС після кліматичного саміту

З точки зору формальної логіки та статистики, 26 кліматична конференція ООН, COP26, мала би стати вирішенням усіх проблем. Адже не дарма 120 світових лідерів цілими днями обговорюють глобальне потепління і всі можливі дії для боротьби з ним.

Тим паче, що помітна частина країн вже взяла не себе чіткі й достатньо жорсткі зобов'язання стосовно декарбонізації. При тому мова йде не тільки про ЄС чи США, а про 120 держав світу. От, приміром, Індія збирається досягнути "карбонового нуля" — себто вирівнювання між викинутим до атмосфери і забраним звідтіля вуглекислим газом до 2070 року, Таїланд – до 2065 року, а В'єтнам — взагалі до 2050-го. Україна в цьому переліку десь між Таїландом та В'єтнамом — президент Володимир Зеленський пообіцяв, що до 2030 року ми скоротимо викиди парникових газів на 65%, після 2060 року — досягнемо кліматичної нейтральності.

Власне, якщо подивитися на цілі COP26, то може скластися враження, що існує глобальний і чіткий план боротьби з кліматичними змінами, який активно виконується. І все, що потрібно — це обговорити якісь деталі та подробиці для іще кращого виконання цього плану.

Натомість реальність дещо інша. Оцінити її можна на прикладі першої великої угоди, якої було досягнуто на цьогорічному саміті — про припинення скорочення кількості лісів до 2030-го року країнами-учасниками саміту. З формальної точки зору, припинення вирубки лісів країнами, на території яких розміщено 85% лісів нашої планети — це справжній прорив.

Від зайвого ентузіазму стримує тільки той факт, що цьогорічна угода є фактичним повтором аналогічного документу, прийнятого у 2014 році. Після узгодження якого вирубка лісів не тільки не припинилася, але подекуди навіть збільшила швидкість.

Врешті, необов'язково аналізувати планетарну ситуацію. Досить подивитися довкола, і реалістично оцінити шанси на те, що Україна скоротить викиди вуглекислоти на дві третини впродовж наступних восьми років, як то пообіцяв Зеленський. Для цього, наприклад, треба радикально перебудувати структуру енергогенерації країни, прибравши з неї дві третини ТЕС та ТЕЦ. Які продукують більше 35% електрики в країні. Хтось помічав такий процес на практиці? Напевно, ні. Про скорочення викидів транспорту на дві третини — із переведенням мільйонів автомобілів не просто на електрику, а на електрику, згенеровану "зеленими" джерелами, вже і говорити якось незручно.

Складається враження, що у Глазго світові лідери просто щедрою рукою роздають обіцянки, виконувати які, в кращому випадку, буде частина "золотого мільярду" — але не більше того. Особливо якщо зважити на той факт, що відповідати в 2030-му чи, тим паче, 2050-му році за невиконання даних вчора чи сьогодні обіцянок в більшості демократичних держав вже будуть зовсім не ті люди, які їх давали.

При тому факт відсутності на саміті Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна, країни яких генерують разом більше третини світових викидів вуглекислого газу, є також достатньо символічним.

А що стосується України, то, за іронією долі, найбільшим досягненням із поїздки на захід, присвячений скороченню використання викопних вуглеводнів, могла би стати домовленість Зеленського із еміром Катару Тамімом бін Хамадом Аль Тані стосовно постачання до України катарського скрапленого газу.

То чи можна вважати цьогорічний кліматичний саміт цілковитим провалом, якщо обіцянки, дані на ньому, не буде виконано, і цілі стосовно утримання глобального потепління в рамках 1.5 градуса Цельсія, скоріше за все, будуть провалені?

Відповідь на це питання, попри все, є негативною. По-перше, подібні заходи дозволяють підсумувати глобальну ситуацію зі зміною клімату, і, завдяки присутності керівників багатьох країн та концентрації уваги ЗМІ, ретранслювати цю інформацію до максимальної кількості мешканців планети.

І, по-друге, оцінюючи демонстративне небажання окремих країн скорочувати викиди парникових газів, решта мешканців цієї планети може прийняти рішення відмовитись від продукції цих байдужих до долі Землі промислових гігантів на користь їхніх конкурентів, які здійснюють бодай мінімальні зусилля у сфері декарбонізації. Що, в сухому залишку, може послужити непоганим стимулом для того ж Китаю досягти показників, необхідних для збереження температури якщо й не в межах 1.5, то бодай 2 градусів від і без того вже зміщеної кліматичної норми.