Путін і мир на Донбасі. Чому Макрон погодився мандрувати з ним у світ Кафки

Інтерв'ю Володимира Путіна французьким журналістам після зустрічі з новообраним президентом Франції привернуло увагу широкого загалу в першу чергу завдяки "Анні русскій" та іншим історичним відкриттям господаря Кремля.

Хоча, звичайно, виключно історичними алюзіями воно не вичерпувалось – в ньому президент Росії знову окреслив своє бачення конфлікту на Донбасі і шляхів його вирішення.

За великим рахунком, нічого нового у Парижі Путін не сказав. Причиною всіх територіально-політичних бід України була не Росія, а "силове захоплення влади у Києві", потрібно схвалити закон про особливий статус окупованих територій, і українському президентові слід підписати закон про амністію, який вже схвалив український парламент – і так далі, і тому подібні заяложені пропагандистські штампи, аналізувати які немає жодного сенсу. "Старі пісні про головне", як у відомої російської поп-діви.

Напевно, спеціально для схильних до пацифізму французьких лівих російський президент в інтерв'ю декілька разів повторив, що "треба відвести війська" (українські, ясна річ), "треба відвести важку військову техніку" (теж, звичайно, українську) – і тоді настане мир. Володимир Володимирович виглядав майже як хіпі часів війни у В'єтнамі з їхнім лозунгом Make love, not war. Підстаркуватий, накачаний ботоксом хіпі з порожніми очима.

У подібний спосіб Володимир Путін публічно задекларував, що не змінив своєї позиції стосовно конфлікту на Донбасі – він продовжить підтримку сепаратистів і пропагандистську лінію на "#настамнєт". Що, звичайно, ні для кого не стало сюрпризом.

А єдине логічне питання, яке виникає із цієї ситуації, це те, чому і новий французький президент, і журналісти цілком ліберальної і поважної Figaro зробили вигляд, що вони згодні говорити з Володимиром Путіним його термінами і вдавати, що його точка зору має право на існування. Адже зумів Макрон сказати, що Russia Today і Sputnik є не ЗМІ, а "агентами пропаганди" – тому і ставлення до них буде відповідним.

В контексті повернення словам їхнього істинного сенсу можна ж було і "Л-ДНР", які до слова, сам Путін називав не інакше, як "цими територіями" – і лиш раз удостоїв звання "невизнаних республік", назвати "анклавами підтримуваних Росією сепаратистів"? Чи як завгодно іще – але так, щоб назва співвідносилась з довколишньою реальністю, пробиваючи стіни уявного світу, сконструйованого в Кремлі.

Невже Еммануель Макрон, який свого часу був помічником одного з кращих умів ХХ століття, французького філософа Поля Рікьора, не розуміє, що поки Росія використовує вигадану термінологію "внутрішньо українського конфлікту", на який Москва "практично не може впливати", і заявляє про необхідність "просто відвести українські війська" з лінії фронту – говорити просто немає про що? Ні, звичайно, і повернення словам їхнього істинного сенсу не гарантує успіху на переговорах, тим паче з Путіним, але без такого повернення – неможливою є сама ідея скільки-небудь плідних переговорів.

На питання про те, чому новий французький президент сприйняв путінську термінологію стосовно Донбасу, існує дві можливі відповіді.

Перша, ідеалістична, передбачає, що Макрон іще не зрозумів, що позиція Росії стосовно Мінських угод є абсолютно кафкіанською, далекою від здорового глузду. Що згідно з цією позицією законний уряд країни "задля збереження миру" повинен відвести війська від лінії фронту із загарбниками, а вбивці продовжують вбивати тому, що дотепер не підписаний закон про їхню амністію.

Натомість другий, більш прагматичний варіант відповіді виглядає так – у всьому, що зачіпає його особисті інтереси (а пропаганда Russia Today і Sputnik під час передвиборних перегонів їх явно зачіпала) – Макрон готовий бути послідовним і принциповим. У тих же проблемах, головна вага яких лежить на комусь іншому – він готовий до дипломатичного компромісу. Задля збереження миру і конструктивного діалогу.