Чому незалежністю Каталонії доведеться зайнятися Меркель

Референдум про незалежність у Каталонії таки відбувся. Як і слід було сподіватись, кожна сторона цієї драми поспішила оголосити про свою перемогу. Ну, або майже перемогу.

"У цей день надії і страждань громадяни Каталонії завоювали право оголосити незалежну державу у вигляді республіки", - заявив глава уряду Каталонії Карлос Пучдемон. Додавши, що у найближчі дні уряд направить результати сьогоднішнього голосування в парламент Каталонії. Спікер каталонського парламенту Карме Форкаделл скликала засідання представників усіх партій на понеділок. А на вівторок в Каталонії призначений загальний страйк.

Натомість очільник уряду Іспанії Маріано Рахой завив, що "в Каталонії не відбулося референдуму про самовизначення". Вочевидь, відчуваючи несподіваність даного твердження, прем'єр-міністр Іспанії додав, що "переважна більшість каталонців не бажали брати участь у цьому переписі сепаратистів, і це – безспірний факт". І навіть тих, хто прийшов, "обманом затягнули на голосування".

Зі всього цього нагромадження слів вочевидь, можна вловити натяк на те, що в референдумі взяли участь близько 43% каталонців – з яких, щоправда, дев'ять десятих підтримали ідею незалежності. Але як сам факт заперечення референдуму – конституційний чи не дуже він був, так і повідомлення про "обман каталонців" (ким? як?) – все це настільки розходиться з реальністю, що за іспанського політика стає незручно.

Той факт, що прем'єру доводиться говорити неправду, вже сам по собі демонструє нерішучість Мадриду у всій цій історії. Маріано Рахою, схоже, хочеться заснути – і прокинутись у світі, де каталонського референдуму не було. А не вийде.

Втім, у тому що просто "взяти і заборонити" не вийде, переконався, здається, і Рахой. Він навіть заявив про готовність до діалогу з Каталонією. "Я не закриватиму жодні двері. Я завжди пропонував діалог, але в рамках закону", - констатував він, не уточнивши, чи готовий в принципі обговорювати можливість від'єднання Каталонії. Як і того факту, чому "готовність до діалогу" прорізалась тільки після, а не до референдуму.

У несподіваній готовності Мадриду говорити з каталонцями, насправді, є дві причини. Перша з яких полягає в тому, що центральний уряд переконався, що злякати прихильників незалежності використанням кийків і гумових куль не вдається – а до свинцевих у Мадриді, на щастя, і самі не готові. А друга причина криється в тому, що суперники Народної партії, до якої належить Рахой, соціалісти та ліва партія "Подемос", вже заговорили як про можливість федералізації країни, так і про законний референдум в Каталонії під наглядом світової спільноти. І в разі провалу силової політики теперішнього офіційного Мадриду поразка правлячої партії на наступних виборах видається практично неминучою.

Але на тлі вчорашніх подій видається, що для адекватної дискусії Барселоні та Мадриду потрібен посередник. Зважаючи на ситуацію, цілком логічно, що таким посередником повинен стати ЄС. Зрозуміло, що і в Брюсселі, і в Берліні багато що віддали б, аби уникнути подібної честі. Але ситуація, за якої одні громадяни ЄС від душі лупцюють кийками закривавлених інших громадян ЄС (і цілком зрозуміло, що на тих перших громадян ЄС невдовзі можуть полетіти коктейлі Молотова зі щільних лав щойно побитих – і їхніх симпатиків) – це не той випадок, коли Брюсселю вдасться заявити, що все це виключно "внутрішня справа Іспанії". Потрібна модерація переговорів, досягнення певної угоди – і гаранти її виконання як Мадридом, так і Барселоною. В іншому разі слабка й недалекоглядна політика іспанської Народної партії неминуче призведе до ескалації і без того прикрого конфлікту.

І цілком можливо, що перший крок до створення "наднаціонального ЄС", омріяного Меркель та Макроном, полягатиме не в спільному міністерстві фінансів, і навіть не в спільній армії. Можливо, першою має стати загальнообов'язкова для членів ЄС регуляція, яка визначить специфічний для Європи тонкий баланс між бажанням національного самовизначення окремих етносів – і дотримання конституційних норм наявних національних держав. Бо, здається, Каталонія – не перший і не останній подібний випадок.