Чим закінчить Ердоган, який грає Гітлера

З огляду на це, події 15-16 липня 2016 можна вважати п'єсою за мотивами 20 липня 1944, зіграною в турецьких декораціях.

Співпадінь справді трохи набирається:

1. Країна у стані війни;

2.Між головнокомандувачем та кадровим офіцерським корпусом давня ворожнеча й взаємна недовіра.

3. Головнокомандувач мріє про створення альтернативної - партійної армії - та вдається до відповідних кроків (щоправда, Гітлер санкціонував будування паралельних структур, а Ердоган економно перебудовує наявні);

4. Лише порівняно незначна частина офіцерства наважується на заколот, решта або вже кооптована, або не втручається з міркувань самозбереження чи офіцерської честі. Саме остання група, незалежно від мотивів, підпадає під найбільшу роздачу.

5. В обох випадках знаряддям замаху є вибухівка. В обох випадках все вирішують хвилини (щоправда, це якщо Ердоган не бреше, та готель у Мармарісі, де він начебто проводив відпустку справді бомбили);

6. Посилення вождя після невдалого заколоту обертається його послабленням: соратники почнуть сепаратні перемовини, щойно з'явиться нагода. В 1944-45 - із Союзниками, в 2016-17 - із союзниками та партнерами в ЄС.

7. Гітлер програв, програє й Ердоган: в першого був, у другого є обмежений мобілізаційний ресурс (тут, звісно, йдеться не так про військове значення цього терміну, як про "електоральне" та підтримку з боку різноманітних груп впливу, адже оповідки про монолітність Третього Райху не відповідають дійсності, те саме справедливо й щодо ПСР), в обох серйозні проблеми з економікою, обом довелося вести війну на власній території - хоча, безперечно, з різних причин.

Тож, 8. Як абсолютна влада Гітлера виявилась ілюзорною вже менш ніж за рік, так можна очікувати, що абсолютність влади Ердогана буде радше видимістю, ніж фактом. А відтак, його програш неминучий. Особисто мене бентежить питання, кому та як він програє.