США та Росія запропонують Асаду роль Мілошевича

Інсайдерська інформація Bloomberg про те, що Росія і Сполучені Штати близькі до компромісу стосовно початку сирійських мирних переговорів, хай розпливчаста і неконкретна, дозволила запідозрити, що конфлікт хочуть завершити практично всі глобальні гравці.

Єдина проблема – що фінал цієї війни всі уявляють собі у радикально різний спосіб. Все, на чому можуть погодитись Росія та США, ЄС та Саудівська Аравія, Іран та Туреччина – це те, що Ісламська держава мусить загинути. На цьому консенсус, схоже, закінчується. І цього, як не крути, мало, щоб створити бодай трохи життєздатну державу.

Зі інформацією агентства, Росія погодилася на участь у переговорах з делегацією сирійського повстанського угруповання "Армія ісламу", яку підтримує Саудівська Аравія. А США, зі свого боку, нібито погодилися на участь у переговорах делегації, дружньо налаштованої стосовно Москви. До делегації мають увійти колишній віце-прем'єр Сирії Кадрі Джаміль та лідер курдської партії "Демократичний союз" Салех Муслім.

Скоріше за все, учасникам переговорів доведеться вибирати між двома радикально відмінними варіантами.

Перший з яких передбачає повне "перезавантаження" ситуації в Сирії. З припиненням вогню, визначенням договороспроможних сторін, проведенням демократичних виборів і подальшим знищенням всіх недоговороспроможних.

Такою, здається, є програма-максимум. На її користь говорить той факт, що Путін всерйоз роздумує над можливістю "злити" Асада. Інформація західних ЗМІ щодо того, що колишній глава ГРУ РФ Ігор Сергун, який помер на початку січня, їздив до Сирії, щоб передати це повідомлення Асаду, вельми схожа на істину. Як схоже на істину й те, що сирійський диктатор відповів на таку пропозицію, м’яко кажучи, радикальною незгодою.

Звичайно, в Москви є свої способи переконати Асада поміняти хиткий і кривавий трон на затишний дім на Рубльовці. Проблема не в ньому. Проблема у тому, що алавіти, християни, сунніти та шиїти за роки громадянської війни в Сирії набрали колосальний вантаж образ, злочинів і кривавої ворожнечі. Тому йти на одну виборчу дільницю, вибирати спільного лідера і підпорядковуватись його керівництву вони навряд чи захочуть. Як ніхто не дасть і жодної гарантії того, що лідер-сунніт, отримавши владу в свої руки, не захоче поквитатись з алавітами чи шиїтами. Або навпаки.

Другий варіант сирійського майбутнього, описаний аналітиками і публічно сформульований турецьким президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом, зводиться до того, що Москва має намір створити на території Сирії нову державу. Ердоган упевнений, що нова держава виникне навколо Латакії - батьківщини алавітів, до яких належить родина президента Сирії Башара Асада. За твердженням Ердогана, російські ВПС нібито наносять авіаудари по сирійським туркменам, щоб очистити територію для цієї майбутнього держави.

Гіпотезу Ердогана Росія рішуче розкритикувала і відкинула, заявивши, що завше виступала за територіальну цілісність Сирії. Що, звичайно правда – якщо йдеться про територіальну цілісність під контролем клану Асадів, або, принаймні, дружньої Росії сили. Якщо ж досягнення цієї цілі видається неможливим – а до того справа явно йде, Кремль цілком може погодитись на "менше зло". На користь такого розвитку подій говорить і той факт, що війська Асада, закінчивши, за допомогою бійців "Хезболли" та російської авіації зачистку Латакії від ісламістів, поки зупинились і подальших операцій не планують. Втім, зупинка цілком могла вийти і вимушеною.

Цілісність Сирії підтримували і у Вашингтоні. Але, знову таки, якщо для збереження цієї цілісності доведеться чи то підігравати геополітичним інтересам Росії, чи то невідомо яким чином вичавлювати її з регіону – відмова від Латакії і Тартусу, заселених алавітами, може видатись цілком непоганою альтернативою, яка скоротить кількість противників сирійської поміркованої опозиції з двох до одного. Що, знову-таки, буде "меншим злом".

Звичайно, кожен подібний конфлікт є унікальним. Але зважаючи на кричущі невдачі "демократичних перезавантажень" в Афганістані та Іраку, виникає думка, що розподіл країни за етнічно-релігійними ознаками, такий собі аналог "югославського сценарію", може бути і справді найкращим виходом із сирійської кризи. Якщо ж алавіти з християнами, сунітами і шиїтами раптом на якомусь етапі зрозуміють, що не можуть жити одні без інших – їм ніхто й ніколи не завадить створити "Новосирійський Союз". Колись згодом. В неозначеному майбутньому.