Держдума просить Путіна визнати "Л-ДНР": До чого готуватися Україні

Сьогоднішнє рішення Державної думи Росії про те, щоб направити звернення до президента Володимира Путіна з проханням визнати "незалежними державами" окуповані райони України, до певної міри стало сенсацією. Виключно тому, що російський парламент розглядав два конкурентні проекти такого рішення — від партії влади, "Єдиної Росії", та від опозиційної КПРФ. І якщо в першому випадку передбачалось направлення звернення до МЗС та інших "профільних структур", то комуністи, з притаманною їм рішучістю, пропонували звертатися напряму до Путіна. Перший проект давав Кремлю більше можливості для маневру. Але в сухому залишку, як бачимо, було обрано другий.

Визнання "ДНР" та "ЛНР" "створить підстави для забезпечення гарантій безпеки та захисту мешканців республік від зовнішніх загроз, а також для зміцнення міжнародного миру та регіональної стабільності" — так прокоментував подію спікер Держдуми Володін.

При тому позицію України з цього приводу сьогодні іще раз окреслив очільник МЗС Кулеба: "У разі ухвалення рішення про визнання ("Л-ДНР" — ред.) Росія де-факто та де-юре вийде з Мінських домовленостей з усіма супутніми наслідками. Ми вже попередили про цю позицію наших партнерів". Подібний підхід — можливо, з менш жорсткими й рішучими формулюваннями — підтримують і наші західні партнери.

Той факт, що Держдума — явно з відома Кремля — прийняла рішення форсувати процес визнання, ніби як говорить на користь сценарію, за якого Кремль вже цілком офіційно заводить війська на Донбас, Мінські домовленості переміщаються в царину політичної історії, а спроби примусити Київ напряму говорити з ватажками сепаратистів теж гублять підґрунтя, оскільки ті тепер "незалежні лідери", а не "народ України, якого не чують київські нацисти".

Подібний варіант розвитку подій, насправді, має для Кремля цілу низку переваг. По-перше, це відносно простий спосіб зістрибнути з наявної ситуації. За якої більше сотні тисяч військових, витрачаючи колосальні ресурси, гнали через всю Росію, щоб "налякати українців і НАТО". Наразі ні ті, ні інші не злякалися, гарантій нерозширення Альянсу Росії не дали, і за стіл з бойовиками не сіли. Відповідно, Путіну для збереження іміджу слід або починати війну — або записати в актив якесь інше істотне геополітичне звершення, яке може стати виправданням для всіх військових рухів. Які буквально оживили НАТО, повернули до Європи досить значні військові контингенти зі США, забезпечили колосальну кількість сучасної зброї Україні — а Кремлю, за винятком чисельних візитів стурбованих західних лідерів, не дали наразі нічого. "Незалежність Донбасу", теоретично, могла б, за належного старання пропагандистської машини, підійти на роль подібного звершення. Санкції Заходу за такого сценарію якщо й будуть, то незначні. А переміщення військ можна буде виправдати бажанням превентивно "захистити Донбас від України". 

Але такий простий і по-своєму логічний сценарій має, з точки зору Кремля, два колосальні недоліки. Перший, відносно дрібний, полягає в тому, що "ДНР" та "ЛНР" — не Абхазія з чвертьмільйонним населенням. Яка поглинула за роки існування більш ніж 1 мільярд доларів з російського бюджету. Тут суми будуть на порядок вищі. І якщо газові надприбутки ще якось рятують саму Росію, то з "ДНР" та "ЛНР" на шиї федеральний бюджет довго не протягне.

А інший, навіть важливіший момент полягає в тому, що визнавши суверенітет маріонеткових "республік", Росія фактично зацементує свій західний кордон. Бо після такого кроку від Балтики і до Чорного моря просуватись на Захід Росія зможе тільки військовою силою, з чисельними втратами — і непередбачуваним результатом. "Русскій мір" остаточно буде змінено на новий варіант "залізної завіси" на кордонах Білорусі, Росії та окупованих Росією територій. Отримавши якісь тактичні переваги, Кремль опиниться в стратегічному програші.

Це, напевно, розуміють в російському МЗС та у адміністрації Путіна — і спробують переконати свого шефа грати в довгу, наразі не погоджуючись на визнання "суверенних республік". А от чи почує ці поради російський президент — питання складне. Відповідь на нього залежить від того, на який проміжок часу він складає плани. Якщо Путін вірить в те, що він залишиться на троні і при здоровому глузді іще впродовж десятиліття-другого, то, цілком ймовірно, геополітична гра довкола Мінських угод продовжиться. В іншому випадку ми невдовзі почуємо від Сергія Лаврова про "нові суверенні держави".

Наразі, судячи з риторики російського президента на зустрічі з німецьким канцлером Шольцом, є причини підозрювати, що визнання "Л-ДНР", якщо і трапиться, то явно не в найближчі тижні чи місяці.