Розірвати "мінські домовленості": Чим Україна може відповісти на зраду в ПАРЄ

Вчорашня російська перемога в ПАРЄ вийшла фактично довершеною. Підтвердження повноважень делегації без жодних обмежень, попри чисельні порушення Росією принципів Ради Європи, хоч, здається, не дуже тішило навіть тих, хто голосував "за", але пройшло успішно. От хіба Слуцький залишився без віце-президентської посади – та це подробиці. Спробує наступного разу.

Звичайно, назвати підсумкову резолюцію цілком проросійською ніби й не можна. У ній, зокрема, згадується про продовження військової агресії Росії в східній Україні і "нелегальну анексію Криму". А ще міститься заклик звільнити протиправно захоплених в Керченській протоці українських моряків, співпрацювати з прокуратурою Нідерландів в розслідуванні катастрофи літака, що виконував рейс MH17, та забезпечити дотримання прав ЛГБТ-спільноти в Чечні, і "співпрацювати в повному обсязі з міжнародною спільнотою в розслідуванні вбивства Бориса Нємцова".

Але все це - заклики. Себто слова, не підкріплені жодними - навіть цілком потенційними - санкціями у разі їх невиконання. Натомість реальність полягає в тому, що ПАРЄ спочатку висунула Росії вимоги, пов'язані з виконанням програмних цілей організації, і ввела санкції - після чого, не дочекавшись навіть спроб виконати ці вимоги, від санкцій відмовилась. Звичайно, у разі, якщо Венеціанська комісія підтвердить, що російські депутати обрані нелегально через голоси кримчан, на наступній сесії ПАРЄ можливе повторне оскарження повноважень російської делегації. Але в його успішність якось не дуже віриться.

На Росії відверто святкують перемогу. "За своєю суттю це перший серйозний крок, що йде врозріз з санкційною політикою, яка проводилася стосовно Росії протягом останніх п'яти років", - заявила спікер Ради федерації Валентина Матвієнко. "Це можливість повноцінно представляти інтереси нашої країни в найстарішій парламентській організації Європи, можливість закінчити з українською пропагандою, це перш за все розрив санкцій ланцюга, який намагаються кувати навколо Росії наші недоброзичливці", - оголосив очільник російської делегації Петро Толстой. "Своїм голосуванням за поправки (стосовно Криму - ред.) до прийнятої зараз доповіді, які були обвалені  кваліфікованою більшістю в дві третини голосів Парламентської асамблеї Ради Європи, по суті справи, зроблений перший знаковий крок до визнання Криму російським" - тішиться життю Леонід Слуцький.

Чи призведе вся історія до "визнання Криму" - питання, звичайно, суперечливе. Але в тому, що у Берліні та Парижі взяли курс на відновлення стосунків із путінською Росією - сумніватися не доводиться. А кількість матеріалів - зокрема, в німецькій пресі - про те, що європейські компанії страждають від істотних збитків через антиросійські санкції - почала підозріло швидко зростати. Що, у свою чергу, може бути не надто сприятливим прогнозом стосовно подальшої долі економічних санкцій проти Росії. За таких умов підтримка з боку європейських столиць, на яку від початку покладався Київ, сприймаючи її як безумовну, більше не може розглядатися як аксіома. Оскільки беззаперечними союзниками України залишились тільки ті країни, які самі відчувають загрозу з боку Росії - себто держави Балтії, Грузія та Польща. Ну і традиційний геополітичний противник радянсько-російського геополітичного проекту - себто США. І якщо визнати той факт, що Берлін та Париж виявились здатними на погано прогнозовані та недружні кроки до України, покладатись на нормандський формат у питанні врегулювання конфлікту з Росією видається нелогічним. Бо Київ у цьому форматі реально ризикує опиниться у форматі "один проти трьох".

І для протидії такому сценарію передвиборних обіцянок чинного президента України (який обіцяв залучити до нормандського формату США) явно мало. Оскільки Вашингтон навряд чи захоче "заходити" в фактично провалений європейськими дипломатами формат. А якщо й "зайде" - то переговори майже гарантовано перетворяться на протистояння по двох осях - між Росією та Ураїною та між ЄС і США. Що навряд чи сприятиме їх результативності.

Тому перед Україною наразі стоїть реальна потреба йти на радикальні зовнішньополітичні кроки. Балансуючи у стосунках з ЄС між обґрунтованими економічними вимогами - і відвертою сваркою. І намагаючись ввести наш конфлікт з Росією у контекст глобального протистояння між Москвою та Вашингтоном. Цим шляхом, подивившись на вчорашній спектакль в ПАРЄ, скоріше за все, підуть і наші східноєвропейські союзники.

А проблема полягає у тому, що ані стратегії, ані бачення методів, ані кадрового потенціалу для подібного масштабного проекту наразі немає ні в президентській адміністрації, ні в МЗС. Що втім, не відміняє потреби в реалізації подібного проекту.