Беззуба Європа: Який сигнал для України подала історія з "патрулюванням Перської затоки"

Історія із захистом інтересів європейських торгівельних компаній, танкери яких впродовж останніх тижнів не можуть безпечно проходити через Ормузьку протоку через відверто агресивні дії Ірану, плавно рухається від драматичної до гротескої та абсурдної.

Після захоплення танкера Stena Impero, що йшов під британським прапором, яке виглядало як явна відповідь на дії британців, що затримали іранський танкер із контрабандною нафтою для Башара Асада, у Лондоні зрозуміли - з Іраном доведеться щось робити. Оскільки одного британського військового корабля, що патрулює Ормузьку протоку, HMS Montrose, банально не вистачає для надійного конвоювання усіх британських танкерів.

Це розуміння навряд чи викликало шквал ентузіазму серед потенційних виконавців - оскільки шість з тринадцяти британських фрегатів і три з шести есмінців перебувають на плановому обслуговуванні. Яке полягає у модернізації двигунів та інших заходах для продовження терміну їхньої служби. Оскільки через затримки з будівництвом нових кораблів термін служби наявних повинен значно перевищувати заплановані 20 років. Така модернізація триває в кращому випадку місяці і не може бути перервана за будь-яких умов.

Злі язики з британського флоту натякають, що з решти 10 кораблів негайно вийти з гавані і вирушити "владарювати над морями" теж може заледве половина.

Тому, зваживши на реальні бойові можливості свого колись видатного флоту, Лондон закликав решту європейських держав створити військово-морську місію для забезпечення безпечного проходу суден через Ормузьку протоку на тлі кризи з Іраном.

При тому очільник Форін офісу Джеремі Хант особливо зазначив, що місія "не буде частиною політики США із "​​максимального тиску" на Іран, тому що ми як і раніше прихильні збереженню іранської ядерної угоди".

Ідею в Європі сприйняли ніби як схвально Франція, Італія та Данія вербально підтримали починання, а анонімні посадовці ЄС заявили, що "запит Британії, а не Вашингтона, полегшує європейцям згуртування навколо такої ідеї".

Але стосовно практичних учасників виникли "несподівані труднощі". Зокрема, прес-секретар МЗС Німеччини кілька годин тому заявив, що його країна "інтенсивно бере участь у переговорах" стосовно місії. "Але концептуальні обговорення тільки починаються. Сьогодні дуже рано говорити про форму можливої ​​підтримки з боку Німеччини або участь у ній", – заявив речник німецької дипломатії.

Що в перекладі із дипломатичної мови на загальнозрозумілу, вочевидь означає наступне - до негайної реакції на очевидну агресію проти дружньої європейської держави ніхто всерйоз реагувати на разі не збирається. І якщо й колись збереться - то дуже нескоро. А кораблі, що "зависли" біля протоки в очікуванні конвоїв, вочевидь, повинні зачекати до завершення "концептуальних обговорень".

В процесі вони або змінять британський прапор на якийсь зручніший, або, можливо, "ошалілі мілітаристи" з адміністрації Дональда Трампа таки заженуть в регіон авіаносець, який очистить води від "стражів ісламу". Одним словом, якось воно буде.

Подібна демонстративна поведінка Німеччини, скоріше за все, стане для інших країн модельною. Себто рішучих заяв - на кшталт італійської та французької - можливо, навіть побільшає. А от кораблів, готових до протистояння з іранським москітним флотом у Ормузькій протоці - навряд чи.

Втім, вся ця історія підводить нас до кількох простих висновків. Із яких перший - і найбільш очевидний - полягає в тому, що європейські країни і справді надто довго і надто легко користувались військовою підтримкою США. І зараз охолодження стосунків із Вашингтоном, де прозоро натякнули, що захист британських танкерів є справою Британії, європейські держави опинились у вельми непростій ситуації - коли доводиться проектувати силу проти регіонального гравця. А сили, здається, чи то не вистачає - чи то просто за роки миру всі забули, як це робиться.

Другий висновок має геополітичний характер. І полягає він в тому, що політика вмиротворення тоталітарної країни за допомогою підписання дипломатичних документів, яку старанно проводили британські, французькі та німецькі політики, банально не спрацьовує. Для впливу на Тегеран (і не тільки на Тегеран, але й на Москву, Пекін, Пхеньян) потрібна наявність істотної військової потуги, і готовність її використати. Тому танкери під британським прапором - страждають, а от під американським - поки ні.

А третій висновок виходить вкрай невтішним для України. Якщо сучасні європейські держави не в силах об'єднати зусилля задля захисту власних економічних інтересів від не надто великої тоталітарної країни, то надії українців на тривалу й істотну допомогу європейської спільноти у нашому протистоянні з Росією виглядають, скажемо прямо, достатньо наївними.