Батькостан: Як Білорусь зустріла податок на валюту і нову реальність

Про податок мені довелося вперше почути від попутників у поїзді - я мав приїхати саме в день початку його дії. Розмови про фінансові нововведення дуже швидко витіснили навіть такі улюблені теми, як Путін, Порошенко і «Правий сектор», а серед тих, хто жорсткіший, - білоруський ОМОН чи український «Беркут». Не знаю, наскільки пасажирів у вагоні можна вважати репрезентативною вибіркою, але, здається, реформи несильно зашкодили популярності Батьки. «Чотири рази за нього голосувала і знову буду», - гордо казала моя сусідка. При цьому мої попутники абсолютно не дивувалися тому, що нова фіскальна ініціатива звалилася на них, як сніг на голову, як павловська реформа на радянських трудящих.

- По радіо сьогодні сказали, що новий закон, от ми звідти і знаємо, - говорили вони.
Це, очевидно, для сусідньої країни цілком нормальна схема: законопроекти проштамповуються за один день і до вечора, не чекаючи офіційної публікації, довосяться до населення. Цікаво, чи сподобалася б така практика нашим хулителям Верховної Ради за надто довгі коаліціади та спікеріади?

Навіть у поїзді помітно скорочення пасажиропотоку до північних сусідів. У вагоні досить багато порожніх місць, незважаючи на те, що і сам фірмовий «Білий лебідь» їздить в скороченому варіанті: коли після третього вагона в складі відразу ж йде п'ятий, не потрібно бути Шерлоком Холмсом, щоб здогадатися, що четвертий вилучено за непотрібністю. Не кажучи про те, що посадка на потяги в бік «союзної держави Росії та Білорусі» являє собою не дуже приємну процедуру: поїзд подається на обгороджений перон, тут якісь силовики «відшивають» проводжаючих, собаки обнюхують баули в пошуках бомби, а на перший полицях розмістилися якісь люди, які вносять до комп'ютера дані про виїжджають. Хто ці люди? Міліція? СБУ? Мені важко сказати. У всякому разі, звичайні митники та прикордонники роблять те ж саме на кордоні ще раз.

А раз, думаю, так мало людей зараз відвідує північну країну, може, комусь буде цікаво, як виглядає сьогоднішній Мінськ - без жодних моїх особливих висновків і геополітичних прогнозів.

Отже, мінський вокзал як завжди зустрічає чистотою, малолюдністю, і абсолютно сюрреалістичною скульптурою «Папараць», що символізує, як написано на ній, «принцип поділу - розвитку всього живого і модульність як основу всього цілого».

Також присутній специфічний мінський вай-фай, який начебто видно на смартфоні, але підключитися до якого жодним чином неможливо. Так, до речі, білоруська влада встигла між прийняттям податку на купівлю валюти і візитом Лукашенка до Києва заблокувати чортову купу місцевих сайтів, причому серед опозиційних сторінок виявилися цілком собі лояльні та нейтральні. Тепер їх має, по ідеї, замінити обіцяна трансляція УТ-1 на Республіку Білорусь. Але це не означає, що доступного вай-фаю в місті зовсім немає. Він зустрічається в найнесподіваніших місцях, в якихось закладах громадського харчування... Якщо хто-небудь створить карту розміщення доступного Інтернету в білоруській столиці, він стане мільйонером... У білоруських рублях, звичайно.

Так, тепер про ту саму горезвісну паніку. Вона реально відчувається в двох місцях: біля нечисленних банкоматів, біля яких вишикувалися довжелезні черги, і біля обмінних пунктів, які оточені кількома кільцями оборони від бажаючих здати валюту. Їх ловлять на далеких підходах та намагаються відібрати долари «за вигідним курсом». Особисто для мене «вигідний курс» склав 1.200.000 рублів за 100 доларів, таким чином, наскільки я зрозумів, жінка, яка мені їх продала заощадила 20 відсотків з 30-ти.

Паніка це чи ні - мені важко сказати. Думаю, що паніка - це все-таки не тоді, коли скуповують долари, а коли починають полювати за гривнями. Хоча, можливо, для білорусів це дійсно шок, але українця цим не здивуєш абсолютно. Зрозуміло, білоруський рубль - валюта, конвертована тільки в одну сторону, і власники великої суми в рублях намагаються обміняти її хоч на товар.

Проте подібних картин мені побачити не довелося, більше того, місцеву валюту, що залишилася я витрачав у торговому центрі «Галілео» недалеко від вокзалу з середніми цінами на товари - ну, не було там ніяких панічних натовпів, чесно!

А ще на мінському вокзалі кидається в очі велика кількість військових, які кудись весь час пересуваються в повній бойовій викладці, у тому числі й з автоматичною зброєю. При мені якісь служиві вивантажили з машини величезну кількість цинку з патронами і зникли, залишивши боєприпаси під охороною вокзального міліціонера. Пізніше, велика кількість людей у формі, яка просто зашкалювала на вулиці наводила на думку, що влада реально готуються до якогось силового протистояння. Треба сказати, що таке нововведення, як піксельний камуфляж, ще не дійшло до білоруських силовиків і місцеві комбатанти одягнені переважно в форму зі старих радянських складів. У місті військових трохи менше, але теж кількість явно непропорційна для країни, яка начебто не веде активних військових дій.

У мінських кіосках можна зустріти книгу з контроверсійною назвою «Історія білоруської державної символіки» за непропорційні 5 доларів, а також позбавлену будь-якої інформативності «Белорусь сьогодні». У цьому-то й відмінність білоруської пропаганди від російської. Якщо Кремль у своєму офіціозі до істеричності агресивний, то Мінськ пробує ввести читача у стан летаргічного сну. Опозиційний спектр представлений газетою «Наша нива», яку ніхто не читає, окрім невеликої кількості посвячених «змагарів».

Мінчани навіть позбавлені такого місця масової комунікації, як характерні для Києва наливайки типу «ганделик». Рюмочні заклади тут винищені як клас (кажуть, ще трохи залишилося десь на далекій периферії). Мені вдалося знайти тільки одну тентовану наливайку київського типу з багатообіцяючою назвою «Криниця», але два міліціонери, що свердлять поглядом всіх вхідних-вихідних, геть відбивали бажання увійти всередину.

Пізній вечір в Мінську: все блищить, сяє вогнями, на вулиці Незалежності навіщось стоять відразу дві ялинки. Незважаючи на повну формальність тутешнього парламенту, у багатьох його вікнах навіть о дев'ятій годині вечора горить світло. Працюють цілодобові магазини, товари в яких на 10-20 відсотків дорожчі за київські, а якщо врахувати новий податок - то ще дорожчі. Дивно, що в Білорусі дорожча, ніж у Києві навіть сама білоруська косметика, а також сірники, хоча в Україні є лише одна сірникова фабрика, а в Білорусі - три. Як це так виходить, я зрозумів кілька років тому, в'їжджаючи в Україну білоруською електричкою, повністю набитою велосипедами на продаж, при цьому білоруський велосипед коштував десь у півтора-два рази дорожче, ніж такої якості в Києві. Звідки народжувався бонус, мені тоді на пальцях пояснювали попутники.

Виявляється, директора білоруських заводів затиснуті між двома протилежними вимогами: по-перше, продати якусь кількість велосипедів і, по-друге, не продавати їх дешевше захмарної ціни. Директор же, сумно проходячи повз ангари, забиті неліквідними велосипедами, раптом б'є себе по лобі та починає продавати ті ж велосипеди, але... як запдеталі, на які ціни не поширюються! Далі йде невелика викрутка збірки і білоруський велосипед перетворюється на високоліквідний товар на зовнішньому (галицько-волинському) ринку.

Здається, в цій країні вся економіка функціонує за таким же принципом. І якщо вже згадати про народний експорт, то варто сказати, що в основному везуть з Білорусі ту ж косметику, ковдри, одяг і цукерки фабрики «Комунарка» (що заснована в 1905 році, якщо бренд не бреше), дизайн деяких з них однозначно вкрадений у «рошенівських», в Білорусь везуть масло, продукти харчування, горілку.

В Республіку Білорусь не можна провозити сало. Я не знаю, чому. Може бути, враховуючи, що у Мінська та Москви до останнього часу існував якийсь «єдиний простір», перед нами диверсія москалів.

Ну й останнє. Ніде і ні в якій країні я не бачив такої кількості людей з рослинністю на обличчі. Тут реально створюється враження, що кожен третій носить вуса або бороду: починаючи від піжонських борідок у підлітків до таких борід, як у ленінських ходоків для старшого віку. Ну, я вже мовчу про Лукашенка з Мілінкевичем.

Фото: railwayz.info, zyalt.livejournal.com