Азовське протистояння: Що може виграти Україна від російської "блокади"

Російські провокації на Азовському морі проти кораблів, що йдуть з українських портів, тривають. Наприкінці серпня – за дві доби – відбулося три затримання кораблів, при тому протримали їх більше ніж 80 годин кожен. Берегова охорона ФСБ Росії "гребе" заледве не всіх, хто виходить з Бердянська чи Маріуполя, незважаючи на країну-власника чи прапор корабля. З останніх трьох суден два належали ніби тепер дружній до Росії Туреччині, що ніяк їм не допомогло.

У якості "протидії" цій ситуації маємо наразі хіба реакцію Держдепартаменту США, де заявили, що "дії Росії, що перешкоджають морському транзиту, є ще одним прикладом кампанії з метою підірвати та дестабілізувати Україну, а також нехтуванням Росією міжнародними нормами".

Звичайно, навіть ця заява викликала в Москві дещо істеричну реакцію – із побажаннями до Вашингтону "перестати заступатись за свавільних підопічних в Азовському морі". Але істерика – істерикою, та словесними нотами фактичну морську блокаду зупинити не вдасться. Як не вдасться звинуватити Росію і в порушенні морського права. Оскільки російські "перевірки й огляди" кораблів – недружні і демонстративні, але здійснюються у повній відповідності до чинного договору між Україною та Росією щодо спільного використання Азовського моря та Керченської протоки від 2003 року. Тому зупиняти силою такі огляди українці не мають права. Проводити затримання суден берегової охорони ФСБ Росії теж неможливо – відповідно до статті 32 Конвенції ООН з морського права 1982 року такі судна користуються екстериторіальністю.

Тому єдиним реалістичним виходом із ситуації, здається, є розрив злощасного договору про спільне використання Азовського моря і перехід до використання норм міжнародного морського права. Ну й інтенсифікація переговорів про делімітацію україно-російського кордону в Азовському морі і Керченській протоці. Які з вкрай перемінним успіхом йдуть від моменту отримання Україною незалежності, але не завершені дотепер. Ці переговори, зважаючи на всі супутні обставини, не будуть ані швидкими, ані легкими. Але їх необхідно довести до кінця – хай на не надто вигідних умовах, хай із втратами та неприємними компромісами. Бо дозволити собі мати з Росією "спільну територію" з невизначеним кордоном Україна просто не може.

Єдино можливим способом співіснування з путінською Росією є саме використання у стосунках загальноприйнятих у світі норм і правил. А будь-який "особливий режим", "договір про дружбу" і тому подібне будуть використані проти України – так же, як свого часу Чорноморський флот Росії став ключовим фактором анексії Криму і як зараз "спільне використання" дає можливість для абсолютно узаконеного і легального порушення режиму судноплавства з Бердянська та Маріуполя. Керівництво України знайшло в собі мужність оголосити про денонсацію Договору про дружбу (хоча ще в квітні цього року на Банковій були сумніви стосовно того, чи варто розривати увесь договір, чи можна обмежитись окемими його статтями). Зараз, схоже, настав час зробити те саме і з договором про спільне використання Азова. Тим паче, що відповідний законопроект вже є більше року. Процес розриву геополітичних міждержавних зв'язків, які давали Росії можливість маніпулювати Україною, слід було довести до кінця в 90-х роках минулого століття. Але, звичайно, краще пізно, ніж ніколи.