Атака на столицю Карабаху: Спроба налякати Єреван чи "фінальне вирішення" проблеми

Попри повідомлення про обстріли Степанакерта, штурму міста зараз не передбачається, оскільки в азербайджанської армії дещо інші цілі. Але дипломатичні зусилля стосовно припинення конфлікту особливого успіху поки що теж не дали

Атака на столицю Карабаху: Спроба наляка…

На п'ятий день війни в Нагірному Карабаху збройні сили Азербайджану завдали удару по Степанакерту - столиці самопроголошеної Нагірно-Карабахської республіки. Принаймні, так стверджують вірменські посадовці, інформуючи, що при тому завдано чимало руйнувань на об'єктах цивільної інфраструктури. Окрім того, є інформація про попадання артилерійських снарядів у міст на річці Акарі. Що може бути спробою перерізати транспортні артерії, які сполучають Вірменію з Карабахом.

Все це можна сприйняти як спробу почати штурм ключового міста даного регіону – чи, принаймні, підготуватися до такого штурму. Особливо на тлі попередніх заяв Ільхама Алієва про те, що цьогорічний "контрнаступ" "покладе край" окупації Нагірного Карабаху вірменами. Чи сьогоднішніх заяв Ердогана про "боротьбу, яка триватиме до звільнення Карабаху".

З іншого боку, дивує те, що Баку, ретельно повідомляючи про всі свої успіхи на фронті, промовчало про початок гіпотетичної "степанакертської операції".

Але якщо подивитись на загальну інформаційну ситуацію довкола війни в Карабаху, то може скластися враження, що це банальна спроба черговий раз дещо перебільшити втрати серед мирного населення і кровожерність противника. Такі спроби роблять обидві сторони конфлікту.

Наприклад, в азербайджанських джерелах можна знайти інформацію про те, що по азербайджанському селу Сабіркенд було випущено десять ракет "Точка-У". Так, конфлікт в Карабаху зараз і справді жорстокий. Але у те, що вірменські збройні сили витрачають десять тактичних ракет загальною масою 20 тон на обстріл села з менш ніж тисячею цілком мирних жителів (при тому, на щастя, обходиться без жертв), повірити важко. 

Тому, вірогідно, обстріл Степанакерта мав скоріше психологічне, ніж військове значення. І метою азербайджанської армії є не проведення якогось "бліцкрігу" – якого наразі у Баку й не виходить – а поступове витіснення вірмен з частини Карабаху, і реколонізація звільненої частини азербайджанським населенням.

Разом з тим сьогодні вперше від початку конфлікту від Азербайджану почали вимагати зупинити наступ. Фактично, так можна розглядати звернення лідерів США, Франції та Росії з вимогою припинити вогонь і розпочати переговори.

З одного боку, подібний документ має певну геополітичну вагу. Але якоїсь видимої реакції Азербайджану стосовно нього поки не пролунало.

Навпаки, союзник Азербайджану, президент Туреччини Ердоган публічно розкритикував ідею припинення вогню без "повернення" територій Азербайджану. Аргументуючи це тим, що "Мінська група ОБСЄ вже 30 років ігнорує врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту... результатом цього і є сьогоднішні події". Додавши, що для Азербайджану та Туреччини "не важливі заклики країн, які ігнорують факт окупації".

На скільки вистачить подібної сміливості Анкари та Баку – сказати складно. Тим паче якщо зважити на той факт, що Росія, хоч і приєднується до жорстких дипломатичних документів, з практичними діями не поспішає – навіть маючи велику й добре вкомплектовану військову базу за сотню-півтори кілометрів від місця конфлікту.

Тому наразі складається враження, що завершення збройної фази конфлікту в Карабаху навряд чи трапиться найближчим часом. Той факт, що бойові дії тривають на територіях, які більшість світу визнає азербайджанськими, і жодна з великих світових держав не зацікавлена втручатися у протистояння, відкриває перед Баку певні можливості. Які, втім, іще слід реалізувати на полі бою.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"