Асамблея абсурду: Чому після повернення Росії ПАРЄ має саморозпуститись

Учора Регламентний комітет Парламентської асамблеї Ради Європи таки схвалив резолюцію, котра передбачає зміну правил щодо запровадження санкцій. Якщо резолюція буде підтримана ще й у сесійному залі 25 червня, то теперішні жорсткі обмеження стосовно Росії можуть бути частково зняті, і, відповідно, представники Росії повернуться до ПАРЄ зі статусом “майже повноцінної” делегації.

Вчорашнє рішення не стало для України несподіванкою. Іще 17 травня на засіданні у Гельсінкі міністри закордонних справ країн-членів Ради Європи ухвалили рішення, в якому відкрили шлях для поправок на користь Росії — з особливим дипломатичним талантом не згадавши в резолюції цього слова.

“Всі держави-члени повинні мати право на рівноправну участь в Комітеті міністрів і в Парламентській асамблеї, двох статутних органах Ради Європи; одним з основних зобов'язань держав-членів є сплата обов'язкових внесків до звичайного бюджету” - так було сформульоване рішення, в якому Володимиру Путіну недвозначно натякали — якщо Росія сплатить внески, то все буде добре.

Міністри-”європрагматики”, зокрема, очільник німецького МЗС Маас, і не приховували тоді від журналістів, що йдеться про гроші. Але, вочевидь, відчуваючи якусь непривабливість такого простого підходу, у рішення внесли пасаж про те, що міністри “вітали б, щоб делегації всіх держав-членів могли взяти участь в наступному червневому засіданні Парламентської асамблеї, з огляду на важливість виборів генерального секретаря і суддів до Європейського суду з прав людини”. На статут РЄ, який передбачає всесторонню підтримку верховенства права, уваги тоді не звернув ніхто. Як ніхто не звернув уваги вчора на лист українських правозахисників, які вказали, що Росія навіть не розпочала виконувати жодну із висловлених їй рекомендацій у резолюціях ПАРЄ.

Тепер, після схвалення регламентним комітетом, проект резолюції, що унеможливлює сьогоднішні санкції проти Росії, піде на розгляд у сесійний зал. Судячи з вкрай стриманої реакції українських дипломатів, шанси на перемогу — себто на блокування злощасної резолюції — на разі невеликі.

Що, загалом, і не дивно — якщо врахувати той факт, що українське МЗС перебуває не в найкращій формі через кризу з керівництвом, а традиційний найпотужніший союзник України в європейських представницьких органах — Велика Британія — також поринула у власний болісний і на цій стадії вже абсурдний процес Брекзіту, котрий призвів до повноцінної урядової кризи.

І в разі, якщо у сесійній залі через три тижні росіянам вдасться реалізувати свій зовнішньополітичний реванш, то це стане зрадою не тільки стосовно України.

По-перше, це стане глумом над самою організацією — яка спочатку прийняла рішення примусити Росію бодай трохи поважати міжнародне право та права українських громадян в окупованому Криму, а потім, зрозумівши, що це принесе фінансові збитки, швиденько від цього рішення відмовилась — при тому що Кремль не зробив жодного кроку в бік пом'якшення своєї позиції.

І, по-друге, повернення Росії до сесійної зали стане глумом над самим духом і буквою установчих документів Ради Європи. Які передбачали, що ця організація створюється для захисту демократії і верховенства права. І над тим, і над другим путінська Росія відверто знущається — але для отримання членських внесків бюрократи від політики готові закрити на це очі.

При тому ймовірне повернення Росії до ПАРЄ стане відчутним ударом і по авторитету новообраного українського президента. Який ніби й не має до перебігу подій особливого стосунку — якщо не рахувати, звичайно, відсутності дипломатичних кадрів, які могли б оперативно підтримати роботу МЗС у цьому напрямку. Але якому політичні опоненти не пропустять нагоди дописати у список політичних невдач російський тріумф у ПАРЄ.

Практично немає сумніву у тому, що росіяни, повернувшись у ПАРЄ, спробують використати цю трибуну для подальших звинувачень Києва у всьому наборі вигаданих гріхів проти мешканців Донбасу, російськомовних громадян України чи інших етнічних меншин (в унісон з представниками Угорщини та Польщі). І попри всю важливість міжнародного представництва, доречність подальшого перебування України в організації, яка перетвориться на платну трибуну для ретрансляції російської пропаганди, може викликати обґрунтовані сумніви.