Коаліція та референдуми: Якою буде міжнародна політика Зеленського

Хочеться того переможцеві президентських перегонів чи ні, але в питаннях зовнішньої політики йому доведеться бути популістом. Балансуючи, швидше за все – недовго й безуспішно) між протилежними побажаннями окремих груп населення та інтересами політично-фінансових кіл, які стояли за його обранням

Після публікації результатів екзит-полів перспективи президенства Володимира Зеленського зі сфери ймовірного стрімко перемістились до сфери реального. І питання про зовнішньополітичні плани кандидата-переможця стрімко перетворилося на один із пріоритетів національної безпеки держави. З перемогою його вже вітав не тільки Петро Порошенко, але дзвонили французький президент Макрон та американський лідер Дональд Трамп.

Однією з найбільших проблем із зовнішньополітичною програмою Володимира Зеленського, насправді, є факт її повної відсутності. Ні-ні, чимало висловлювань кандидата та, особливо, членів його штабу на якісь дотичні до цього теми за час перегонів прозвучали. Колеги старанно, але безуспішно, намагалися їх систематизувати. Але не тільки цілісної програми, але й чогось, що відрізнялось би від від побажання "за все добре і проти всього поганого", почути загалу так і не вдалося.

Прикладом може служити позиція кандидата стосовно вступу до НАТО та ЄС. Спочатку Зеленський заявляв, що вступ до НАТО є пріоритетом у сфері безпеки, а про ЄС скромно мовчав.  Потім, в кінці минулого року, у відомому інтерв’ю Дмитру Гордону сказав, що Україну до ЄС і НАТО ніхто не кличе, а він "не ходить в гості куди його не запрошують". Минає іще два місяці – і Зеленський заявляє: "Буду робити все для того, аби за 5 років Україна могла би звернутися (до ЄС - ред) по План щодо кандидатства – якнайменше. В ідеалі – звернення по План щодо членства". Ані першого, ані другого документу в юридичній практиці ЄС не існує.

Оцінити ймовірну зовнішньополітичну позицію Зеленського, відштовхуючись від його кадрових рішень стсовно майбутнього керівника МЗС, теж не видається можливим, оскільки штаб кандидата навідріз відмовлявся щось сказати про ймовірного міністра закордонних справ, мотивуючи мовчанку "турботою про безпеку" кандидата на цю посаду. Олександр Данилюк, якого "сватали" на посаду очільника МЗС, сьогодні всі чутки спростував, заявивши, що ця посада йому "не цікава".

Ще Володимир Зеленський озвучував вельми химерні пропозиції стосовно того, що Україні варто сформувати військовий союз із Канадою (бо там багато етнічних українців), Польщею (бо там багато українських заробітчан), звернутись за допомогою до гарантів Будапештського меморандуму, тощо. Залишається надіятись, що усе вищесказане було радше ефектним завершенням кар’єри коміка, а не початком кар’єри президента України.

Якщо ж придивитись до якихось більш адекватних заяв кандидата-переможця і його команди, то вони виглядають наступним чином: Зеленський не збирається йти на жодні поступки Росії стосовно Криму, не буде вести жодних переговорів з представниками "Л-ДНР", і не збирається розривати дипломатичні стосунки з Росією. А Мінські угоди – "закладені в логіку дипломатичних дій як України, так і наших партнерів – зокрема, санкційної політики. Тому відмовлятися від них не можна". Все це, безумовно, позитивно і обнадійливо.

Але читаючи ті елементи зовнішньополітичної програми Володимира Зеленського, де він висловлюється скільки-небудь чітко і зрозуміло, не покидає одна думка. Що все ним сказане – це результат роботи радше соціологів, а не політичних експертів чи думки самого кандидата. Оскільки чітко висловлюватися він намагався тільки щодо тих тем, довкола яких є політичний консенсус в суспільстві. Натомість суперечливі питання кандидат старанно – і більш чи менш успішно – в своїх промовах обходив.

Але зовнішня політика складається не тільки з "не віддамо Путіну Крим", із чим усі адекватні українці згодні. Вона складається іще й з дестків, якщо не сотень, питань, стосовно яких Україна розколота на два, три чи чотири табори. Є питання про те, як вибудовувати стосунки з угорцями, і на які компроміси можна погодитись у стосунках із Польщею. Яку позицію займати у конфлікті між США та ЄС – і чи варто підтримувати проізраїльські ініціативи Дональда Трампа. А іще є питання щодо, наприклад, виконання Угоди про асоціацію з ЄС – які йдуть напреріз інтересів декотрих українських олігархів.

І всі ці питання неможливо вирішити виключно референдумами, на які велику надію покладає Зеленський. Оскільки переважна більшість громадян України не має достатньо знань і компетенцій для того, щоб скільки-небудь усвідомлено вирішувати питання зовнішньої політики. А що трапляється, коли ці питання таки віддають "на відкуп" референдумам, всі добре бачили на прикладі Брексіту.

Тому виключно "на соціології" зовнішню політику вибудувати не вдасться. А жодної ідеології, яка в декотрих випадках, давала би готові відповіді на деякі складні питання, в сьогоднішнього переможця виборів, здається, просто немає.

Більше того, опанувати міжнародну тематику на рівні, достатньому для адекватного управління державою, команда Зеленського вочевидь також не встигне. Тому питання тепер полягає в тому, чи вдасться переможцеві виборів створити в найкоротший термін "команду технократів", достатньо підготовану до такого управління. А також чи вдасться дотримуватись порад тих технократів – навіть якщо це піде на якусь шкоду рейтингу. Зеленському, із його "інавгураційною" заявою "я обіцяю, що ніколи не підведу вас усіх", зараз, в момент ейфорії, хочеться вірити, що так. Але реальність може виявитись цілком іншою.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна