Коли тролять соціологи: Що має лякати "невдаху" Зеленського більше за рейтинги

Такі дані загальнонаціонального опитування оприлюднили Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва та Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).

"Можна сказати, що у 2020-му році Україна залишилася без політика року. Відносну більшість у цій номінації українці віддали чинному президенту В. Зеленському, але навіть його назвали політиком року лише 15%. Інших політиків згадують ще менше – друге місце посідає П. Порошенко, якого вважають політиком року 9%. Ще більш впевнено обидва політики очолюють народний рейтинг "Невдаха року" – чинного президента вважають невдахою року 28%, П. Порошенка – 14%, решту згадують менш ніж 5%", – йдеться у поясненні до результатів опитування. Як відомо, минуло року аналогічне опитування показало, що Зеленського політиком року назвали 46% українців. Тобто за рік – мінус 31%.

Нещодавно інші соціологи, з Центру Разумкова, оприлюднили опитування, згідно з яким українці назвали Зеленського найбільшим розчаруванням року. Так вважають 42,1%. Усі інші політики – Віктор Медведчук, Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Денис Шмигаль – значно менше розчаровували українців 2020 року. У той же час президент залишається лідером серед політиків країни, а це означає, що попри розчарування в ньому переважна більшість громадян альтернативи Зеленському не бачить.

Depo.ua дав розлогий аналіз помилок, через які Зе і його "слуги" обвалили свої рейтинг. Цих помилок багато і їх треба розглядати в комплексі. Та головне пояснення все ж варто шукати не у владних коридорах, а у головах наших громадян, які раз-по-раз обирають месій і очікують від них дива. Два ж поспіль опитування, в яких Зеленського назвали "розчаруванням року" та "невдахою року", виглядають, даруйте, як тролінг президента. Одна справа – рівень довіри/недовіри до нього як державного діяча, інший – наперед зрозумілий результат: оскільки Зеленський президент і вже через це відомий усім, то й першість у рейтингу невдах і розчарувань йому була забезпечена. Питання лише у цифрах. Цим же пояснюється і друга позиція його попередника Петра Порошенка.

Зауважимо ще один момент: те, що діючого главу держави опитані назвали невдахою-2020, абсолютно нічого не говорить про реальне падіння довіри до нього саме серед його виборців.

Приміром, відповідь на питання "чи голосували ви за Зеленського і чи готові проголосувати за нього ще раз" дало б куди більше матеріалу для аналізу перспектив цього політика, аніж оті 28%, які назвали його невдахою року.

Та окрім персональної оцінки громадянами свого президента, (а вона не дивує), у презентованих опитуваннях є куди цікавіші цифри. Перш за все – негативні очікування на наступний рік. Як і в зрізі громадської думки від Центру Разумкова, так і від "Демініціатив" домінуючим настроєм у суспільстві є песимізм. Єдиний показник, де оптимізм превалює - надія на подолання епідемії коронавірусу. По всіх інших актуальних темах - суцільна зневіра. І це куди гірший сигнал для влади, аніж акцентування на невдачах окремо взятого державного діяча, хай і гаранта Конституції.  

 

Інфографіка Фонду "Демократичні ініціативи"

Як наслідок: 25% вважають, що у 2021 році можливі дострокові вибори президента, 33% - дострокові вибори Верховної Ради, ще 39% не виключають зміну уряду. Тобто, якщо Зеленський протягом наступного року не дасть випустити пару у вигляді переформатування уряду чи перезавантаження парламенту, нинішні 25%, які хочуть переобрати президента, можуть зрости і до 73%.

Третій момент, навіть важливіший за попередній – зниження рівня підтримки євроатлантичної інтеграції. 42% вважає, що Україна має рухатися до членства в НАТО (рік тому таких було 53%), 34% прихильні до позаблокового статусу (в грудні 2019-го було 26%), з 6% до 11% за рік зросла підтримка військового союзу з РФ і країнами СНД. Знизилася і підтримка інтеграції до ЄС, зараз цей курс схвалює 48% опитаних, а рік тому було 53%. На 6% - з 24 до 30 – зросла підтримка неприєднання до жодного із союзів. Ці зміни в настроях можна розглядати, по-перше, як результат дій "зеленої" влади, котра змінила активну євроінтеграційну політику, у тому числі і пропагандистську всередині країни, на пасивну. Маємо перші наслідки "какой разницы" та відходу на другий план в медіа теми війни на сході. А, по-друге, - це очевидний ефект від впровадження у суспільну свідомість міфу про "зовнішнє управління".  Тобто, де тонко, де влада вагається або тупцяє на місці, там відразу і рветься.