Хитрість для Путіна: Як далеко зайде Зеленський у Мінську-2

Зростання дипломатичної активності й голосні декларації чинного президента України анонсують майбутню спробу імплементації Мінських домовленостей. Проблема лиш у тому, що процес їх реалізації невдовзі піде у розріз з інтересами Зеленського

Володимир Зеленський/Facebook

Вчорашня заява президента Володимира Зеленського про необхідність прямих переговорів із президентом Росії, переговори в Мінську про ймовірний демонтаж "бетонних споруд" на передовій, запланована на 12 липня нова зустріч в норманському форматі, підсилення ТКГ кандидатурою Романа Безсмертного - все це разом створює враження того, що на Банковій всерйоз готуються якщо і не до скорого завершення активних бойових дій за допомогою дипломатичних засобів, то, принаймні, до реальної чи імітованої спроби імплементації Мінських угод.

Складається враження, що команда нового президента вирішила взяти на озброєння нехитру стратегію, яка полягає в тому, що всі недоліки Мінських угод будуть переадресовуватись команді попереднього президента країни, а весь "мирний поступ", якого, ймовірно, вдасться досягти займаючись реалізацією Мінських угод, піде в список досягнень нової влади. Як лаконічно сформулював цей підхід сам Зеленський, "ми не підписували цей Мінськ, але ми готові йти по пунктах виконання всіх Мінських домовленостей".

Попри зростання дипломатичної активності, шанси на реальне просування цього процесу з'являться, скоріше за все, вже після парламентських виборів в Україні. Оскільки зараз Кремль явно робить ставку на "Опозиційну платформу – За життя", позиціонуючи цю політсилу як "єдину, спроможну принести мир", то досягнення будь-якого дипломатичного прогресу, який позитивно вплине на рейтинги політсили Зеленського, у плани російської сторони явно не входить.

Натомість після парламентських виборів, по-перше, зникне потреба демонстративної підтримки "опозиціонерів" з боку Кремля, а по друге - Зеленський, скоріше за все, отримає вагому парламентську підтримку своїх ініціатив на президентській посаді. Шлях до ризикованих експериментів із Мінськими угодами буде відкритий.

Втім, на цьому шляху є довгий ряд істотних перешкод. Одна частина яких пов'язана з національними інтересами України, а інша - з особистими політичними інтересами Володимира Зеленського, його соратників та спонсорів його політсили.

Першим і очевидним бар'єром є вимога Москви про прямі переговори між Києвом та очільниками самопроголошених сепаратистами "республік". Особисті, віч-на-віч переговори Зеленського з Пушиліним і Пасєчником - це буде те шоу, де український президент неминуче втратить рейтинг і стане об'єктом для глузувань і зневаги як з боку кремлівської адміністрації, так і з боку чималої частини українських політичних сил. На що Зеленський, скоріше за все, не піде.

Загалом, цей бар'єр сторони можуть "обійти" у разі, якщо переговори з сепаратистами вестиме якась політично нейтральна фігура - на кшталт багатостраждального Леоніда Даниловича Кучми. Але відбудеться це тільки в тому разі, якщо на такий обхідний маневр погодяться в Москві.

Іншим моментом стане не стільки, може, прийняття закону про особливий статус Донбасу, для якого у "слуг народу" із сателітами, цілком ймовірно, вистачить "багнетів" у Раді, як реалізація 11 пункту Мінських угод. Того, де про "проведення конституційної реформи в Україні... яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів)". Для чого, ясна річ, потрібно мати дві третини голосів у Раді, готових підтримати пропозицію про зміну Конституції. Із чим - навіть при оптимальних результатах парламентських виборів - у Зеленського неминуче виникнуть проблеми. А картина узгодження змін в українську Конституцію, які пропонуватимуть, знову ж таки, Пушилін з Пасєчником, тримаючи біля вуха телефони із російськими кураторами на лінії, цілком може стати осиковим кілком у тіло молодого президента.

Інший момент, вкрай непростий для Володимира Зеленського - це передбачені Мінськими угодами вибори на Донбасі. В результаті яких "опозиціонери" отримають гарантовану й нічим не лімітовану владу над двома областями, а також можливість на перших же виборах завести у Раду чимало "своїх". А після зміни Конституції й інших небезпечних тілорухів - якщо всі вони, звичайно, будуть реалізовані - позачергові вибори як президента, так і парламенту стануть практично неминучими.

Зважаючи на все це, є серйозні причини підозрювати, що реальні плани "зе-команди" не йдуть далі від розведення сил та обміну військовополоненими. Інша річ, щоби в разі реалізації сценарію тиску на Київ з боку Москви (економічного та військового), і з боку європейських столиць (дипломатичного та фінансового) у команди українського президента вистачило сил і рішучості на цих стадіях "мінімальної реалізації" Мінських домовленостей і зупинитись.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна