Вугілля. Ахметов. Дружба. Як Зеленський наступає на граблі Ющенка в питанні союзів із олігархами

Якби в Україні бодай трохи працювали антикорупційні органи їх би мав зацікавити неприхований флірт із компанією ДТЕК на Всеукраїнській нараді працівників вугільної галузі України.

 

По-перше, молодий український президент і донецький олігарх знайшли мову настільки, що Володимир Зеленський вдався до відбірного зразку популізму — він пообіцяв лишити уряд без зарплат, поки той не розрахується із шахтарями із заборгованостями за два місяці. Якихось десять років тому така заява сприймалася би на ура від кожного політика, який подібними заявами намагався б отримати потужну підтримку Донбасу. Однак за останні шість років війни шахтарі, які в 2014 не надто активно виступали проти, коли російські війська в‘їздили до Ровеньок, втратили моральне право щось диктувати в межах всієї країни. А з того часу, коли українська економіка і експорт і без шахтарів не впали і показали прибуток — то ще і право економічне. Отже, по суті  захист шахтарів і видобуток вугілля на дуже зручних умовах може цікавити винятково Ріната Леонідовича Ахметова.

 

Зеленський показав, що він профан не лише в економіці, а погано вивчав юриспруденцію, з якої має диплом. Інакше публічно український президент не заявляв би, що "поговорить із АМКУ" щодо купівлі неприбуткових шахт заради потрібної йому позиції для Ахметова. Як це корелюється із ринковою мовою і інвестиційною нянею, недавно обіцяною самим же урядом Зеленського — невідомо. АМКУ і так останні кілька років підозрювали у симпатіях до олігарха родом із Донецька — про яку ринкову економіку і стабільну економіку можна говорити, якщо президент публічно каже, що переламає регулятора економіки для найбільшого олігарха країни, який допоможе президенту підтримати картковий будиночок, який почав розлітатися на друзки.

 

Ще один сигнал тісного союзу Зеленського з олігархом Ахметовим — президент призначив куратором "по трансформації вугільної галузі" віце-прем'єра Дениса Шмигаля. Того самого, що до приходу у владу очолював Бурштинську ТЕС, яка належить... Рінату Ахметову.

 

По суті — колись подібну гру один-в-один затіяв із донецьким кланом Віктор Ющенко, що за перший рік зумів пересваритися чи не з усіма компаньйонами по сцені Помаранчевого майдану. В якийсь момент Рінат Леонідович став кращим другом влади, а РНБО бо блату очолила гінекологша і товаришка донецького олігарха Раїса Богатирьова, яка більше відповідала за безпеку бутика Valentinо, аніж за державну.

 

Усіх, хто грався з олігархами, з часом використовували і викидали на смітник. Думаю, Зеленський має ілюзії, що він якийсь особливий і все минеться не так, як у п‘яти попередників. А особливо у того ж Ющенка, який із месії для народу перетворився у кумедного любителя старовини, який профукав шикарне вікно історичних можливостей у 2005—2008 рр, коли можна були зблизитися із США, рухатись до НАТО і піти економічним шляхом сусідньої Польщі.

 

Окремо про трансформацію вугільної галузі у світі. В усьому світі вугілля — енергоресурс учорашнього і навіть позавчорашньго дня: його видобуток пов’язаний із великими ризиками. Особливо, якщо видобувати його такими примітивними способами, як у нас. Тому вихід єдиний — поступове згортання і програма перекваліфікаціі для населення. Це вимога нового часу і нічого страшного тут немає, бо нині є багато інших енергоджерел - і дешевших, і ефективніших, не пов’язаних з такими ризиками для самих працівників та для довкілля. Просто українські олігархи не націлені вкладати в Україну — краще купити віллу у Франції.

 

Не так давно авторка цікавилась, що відбувається із шахтарями Рурського вугільного басейну — регіону, де шахтарська галузь і сталеварні дозволили післявоєнній Німеччині дуже швидко побороти розруху і руїни, залишені військами союзників після перемоги над нацистами. Так от там уже тридцять років, як міняють економіку регіону. Ось, як то сталося із Дортмундом: протягом останніх десятиліть замість металургії і машинобудування в місті відмінно розвивається фінансовий, страховий і туристичний сектор економіки.  Замість шахт і металургійних заводів тут відкриваються майданчики з виробництва комп'ютерів.  Сталеплавильні виробництва перетворюються в пам'ятки промислової архітектури.  На їх території відкриваються музеї, кафе і ресторани.

 

Хто із шахтарів мав клепку і бажання — отримав нову престижну професію. Хто не захотів розлучатися із шахтарською романтикою — той працює в шахті. Але уже обладнаній під атракціон. І в якості екскурсовода.