Від Пристайка до Фокіна: Нащо у Зеленського тролять українців донбаськими сценаріями

За останні два-три тижні про ймовірні варіанти завершення війни на Донбасі ми почули, напевно, більше, ніж за всі попередні роки конфлікту. Досить сказати, що керованими з Банкової і достатньо помітними – хоча, формально, й віддаленими від влади спікерами – були оприлюднені дві найбільш радикальні й діаметрально протилежні альтернативи. Екс-міністр закордонних справ Пристайко, напередодні від'їзду до Великої Британії у ролі посла, запропонував фактично відмовитися від повернення анексованих російськими військовими та місцевими сепаратистами територій Донбасу на невизначений час. Аж до моменту, коли геополітична ситуація дозволить зробити це безкровно – і без ризику повернення до геополітичної орбіти Росії. В якості прикладу Пристайко навів ситуацію з поділом Німеччини. Хоча ближчим до нашої теперішньої реальності, напевно, був би Крим.

Іншою, протилежною альтернативою можна вважати пропозицію учасника української делегації в ТКГ Вітольда Фокіна стосовно тотальної амністії бойовиків-сепаратистів, проведення місцевих виборів на Донбасі паралельно з загальноукраїнськими – але, фактично, без українського контролю, і, більше того, надання "особливого статусу" не тільки ОРДЛО – але й всьому Донбасу. Подібна пропозиція, як вже неодноразово зазначалося, навіть перевищує російські вимоги стосовно капітуляції України на Донбасі.

При тому чинна влада, звичайно, не підтримала жодної із радикальних позицій. Стосовно Пристайка скромно промовчали, а Фокіну очільник МВС Аваков навіть пальцем покивав – за висловлення припущень, що "суперчать національним інтересам". А спікер парламенту Разумков нагадав, що амністія не може розповсюджуватися на військові злочини. Інші моменти в пропозиції Фокіна його, напевно, не обурили.

При тому сам Разумков – як і більшість представників команди Зеленського – власну позицію стосовно завершення конфлікту на Донбасі озвучувати уникає. Зокрема, в ключовому питанні стосовно місцевих виборів він заявляє наступне: "Якщо ми говоримо про вибори саме за українським законодавством, то оголосити вибори... Рада повинна не пізніше, ніж за 90 днів до їх початку. Станом на сьогодні цей процес вже почався. Я не знаю, як можна трактувати будь-які зміни до цієї постанови, тому це може призвести до того, що під загрозу будуть поставлені вибори на всій іншій території нашої держави".

В подібний спосіб виходить, що спікер парламенту ніби як і не проти провести вибори на Донбасі разом із загальноукраїнськими – але останні вже оголошені, і якщо тепер до них "дописати" Донбас, то вийде порушення виборчого законодавства, що поставить під питання легітимність виборів у в усій Україні. Простіше кажучи, Разумков вдало маскує власну позицію за допомогою посилань на чинне законодавство та формальних моментів. Близькими до цієї є й позиції решти членів команди Зеленського – де, окрім чинного законодавства, згадують ще і "священну корову" Мінських домовленостей. Єдиним дисидентом в цій ситуації можна назвати віце-прем'єра Олексія Резнікова, який відверто опонує ідеї негайного проведення виборів в ОРДЛО.

Тоді для чого були озвучені дві найбільш радикальні пропозиції стосовно майбутнього Донбасу? Невже ближчим часом влада планує якусь широку суспільну дискусію з цього питання, після якої буде розроблено підтримувану більшістю українців стратегію виходу із кризи?

Подібний розвиток подій, насправді, є фактично неймовірним. А оприлюднені точки зору мають, здається, дещо іншу мету.

Складається враження, що на Банковій, де й досі відсутня бодай якась стратегія стосовно Донбасу, знайшли достатньо ефективний піар-хід, щоби виправдати власну бездіяльність.

Публікація діаметрально протилежних думок достатньо впливових і відомих спікерів сподівано викличе жорстку суспільну дискусію. І ця дискусія, з точки зору команди Зеленського, стане зручним вибаченням як для Заходу, так, частково, і для Росії стосовно подальшої бездіяльності чинної влади у вирішенні – чи, принаймні, замороженні конфлікту на Донбасі. Дивлячись на цю дискусію, в Брюсселі і Вашингтоні розумітимуть, що Україна вимушена продовжувати безплідні переговори з Росією – і часом йти на якісь поступки – бо Фокін висловлює точку зору частини українських громадян. А в Москві, по ідеї, повинні зрозуміти, що коли навіть кадрові дипломати відкрито виступають проти капітуляції – то радикальніше налаштовані патріотичні сили просто зрівняють Банкову із землею у випадку, якщо поступки Росії будуть завеликими.

При тому і частина громадян каналізуватиме негативні емоції на Фокіна та Пристайка – так ніби не з відмашки Зеленського кожен із них сказав те, що сказав.

Це можна було б розглядати, як тактично правильний хід, якби не кілька "але". Ключове з них полягає в тому, що існують у світі такі речі, як "самосправджувальний прогноз". І, почавши імітувати радикалізацію в українському суспільстві, Банкова має всі шанси спровокувати реалізацію цього сценарію.

Тільки розігрувати його в якийсь момент буде вже представник радянської номенклатури, а люди Медведчука. І протидіяти їм доведеться не "героїчному" Пристайку, а цілком реальним патріотично налаштованим силам. І те, що відбудеться потім, може не сподобатися не тільки Зеленському, але й всім, кому не байдужа доля України.