Ставка на переселенців з Донбасу: Чому Зеленський форсовано змінює мінський формат

Коли Depo.ua минулий раз писав про ініціативи команди Зеленського стосовно ідеї підвищити рівень українського представництва в мінській ТКГ, про всю цю історію мова йшла виключно в майбутньому часі, все виглядало як своєрідний політичний прожект.

Але не минуло й двох діб, як керівник ОП повідомив, що всі рішення стосовно змін у складі української делегації в ТКГ – і щодо ведення у її склад віце-премєра, і стосовно заступників міністрів та голови профільних комітетів ВР у кожній робочій підгрупі – все вже прийнято й реалізовано указом президента України.

Особливої пікантності таким блискавичним змінам додавав той факт, що повідомив про них Єрмак не на брифінгу для української преси, а під час телефонної розмови з політичними радниками лідерів держав – учасниць Нормандського формату. У ході якої українська сторона запропонувала "перезавантажити" роботу ТКГ й іншим учасникам. З точки зору дипломатії, ситуація вийшла цікава – поки інші учасники ТКГ тільки почнуть думати стосовно підвищення рівня представництва у групі, Україна вже внесла запропоновані, але не узгоджені з рештою учасників зміни у склад своєї делегації.

Звичайно, ТКГ – це тимчасовий переговорний орган, а не жорстко зафіксована структура. Туди кожен учасник може присилати майже кого завгодно. От Україна в певний момент навіть Медведчука посилала. Але поспіх з українського боку все рівно виглядає дивним. Тим паче, що особливого сенсу в присутності міністерських посадовців у роботі до моменту політичного і безпекового врегулювання конфлікту на Донбасі в реальності не існує.

Тоді чому Єрмак і решта команди Зеленського так форсують події зі змінами в ТКГ, не дочекавшись адекватної реакції на свою пропозицію з боку Росії, яка майже гарантовано відмовиться підвищувати рівень свого представництва? Ймовірно, маневр із урядовцями та нардепами в Мінську – це тільки прикриття для ключової зміни. Зазнавши гучної іміджевої поразки зі своєю згодою на участь України в "консультативній групі" з представниками "Л-ДНР", Єрмак та компанія навчились на власній помилці і тепер пробують зайти з іншого боку, фактично визнавши внутрішніх переселенців, які проживають на підконтрольній Україні території, представниками окремих районів Донецької та Луганської областей і долучивши їх як запрошених осіб до роботи кожної із підгруп у мінській ТКГ.

Ця ідея не викличе шквалу обурення, порівняно з реакцією на "консультативну раду", оскільки йдеться про людей, які свідомо й добровільно втекли від російських окупантів та їхніх помічників-сепаратистів. Але диявол же - в деталях. Оскільки "залучення внутрішніх переселенців" до роботи мінської ТКГ буде відбуватися на розсуд адміністрації чинного президента. І вибір конкретних осіб буде здійснюватися в закулісному режимі на Банковій.

Тому є істотні причини підозрювати, що серед "представників Донбасу" навряд чи буде Козловський. Чи Асєєв. Чи мешканці Донецької та Луганської областей, які пішли захищати Україну зі зброєю в руках. Просто тому, що більшість із них не може собі уявити, про що саме можна домовлятися із тими, хто тримав їх на підвалі чи обстрілював їх гранатометами. 

Натомість представляти Донбас у ТКГ будуть, скоріше за все, різноманітні "сивохоподібні". Зручні для Єрмака та ОП, контрольовані і керовані чинною владою. Здатні вчасно і голосно виконати хоровий твір на тему "просто перестати стріляти". І їхній голос, так чи інакше, виглядатиме як "думка пересічних громадян України".

Іще одним сумнівним моментом з "громадянським представництвом" видається той факт, що коли в роботі ТКГ беруть участь мешканці Донбасу, які переїхали – то з точки зору дипломатичних стандартів туди ніби як потрібно включати і тих, хто не переїхав. І нехай навіть йтиметься не про посадовців "Л-ДНР" – можна не сумніватися, що сепаратисти з російськими інструкторами знайдуть достойні екземпляри для "демонстрації бажань народу Донбасу".

А загалом, "демонструвати думку народу" за допомогою громадян, вибраних на цю роль чиновниками – це давня й не дуже добра радянська традиція. В демократичній державі свою думку народ демонструє на всезагальних і прозорих виборах, а не шляхом малосимпатичних "міжсобойчиків" із владою.