Дві цілі Єрмака: До чого призведуть нові ініціативи стосовно мінської ТКГ

Учора очільник ОП Андрій Єрмак, під час онлайн-дискусії "Пандемія, реформа, війна і мир: погляд з українського Білого дому", яку організувала Atlantic Council, оголосив про плани змінити усталений формат роботи мінської ТКГ.

Ключовою в його промові, вочевидь, можна вважати тезу про те, що на Банковій розглядають ініціативу підвищити рівень українського представництва в ТКГ. Зокрема, голова української делегації Леонід Кучма отримає нового заступника в особі віце-прем’єра Олексія Рєзнікова. Окрім того, в кожну підгрупу ТКГ будуть делеговані представники профільних українських міністерств, при тому рангом не нижче заступника міністра, а також "кілька" глав профільних комітетів українського парламенту.

"Ми сподіваємося, що таке посилення нашої делегації призведе до того, що те ж саме зроблять росіяни. І переговори в ТКГ між Україною і Росією за посередництва ОБСЄ стануть більш ефективними", - заявив Єрмак.

Втім, його надія виглядає не надто обґрунтованою. Навіть якщо російська сторона погодиться на симетричне розширення своєї участі – що теж далеко не довершений факт.

Розширення складу групи, збільшення кількості засідань і присутність профільних урядових посадовців – теоретично, все це могло би збільшити ефективність роботи цього переговорного органу. Але тільки за однієї умови. За наявності політичного рішення про припинення конфлікту.

Без цього рішення клерки з міністерств можуть брати участь хоч в щотижневих, хоч в щоденних "переговорах", нудитися, й складати розлогі звіти ні про що. Оскільки без попереднього політичного й безпекового врегулювання робити їм рішуче нічого. Без рішень про припинення вогню, відведення сил, передачу контролю над кордоном ніяке "мирне будівництво" не є можливим. А рішення ці не можуть ні приймати, ні навіть обговорювати ані українські посадовці з "господарчих" міністерств, ані їхні російські колеги, якщо на те пішло.

Тому розширення складу групи за умови відсутності компромісу – це імітація бурхливої діяльності, спрямована частково на електорат Зеленського, частково - на міжнародних партнерів України. Практичних наслідків від них сподіватися складно.

Натомість присутність у складі ТКГ чинних народних депутатів, скоріше за все, призведе до більшої прозорості роботи групи. Хоч би й завдяки регулярним витокам інформації про хід переговорного процесу. Цілком ймовірно, що рішення про присутність парламентарів були прийнято як наслідок небезпечної "самодіяльності" Єрмака в інциденті з "консультативною радою" на вимогу внутрішньої опозиції всередині "слуг народу".

До речі, згадував Єрмак і про ту свою провальну ініціативу – щоправда, вже в минулому часі. Паралельно з тим нагадуючи, що "Україна повинна погодити три законодавчі акти з представниками територій". Щоправда, цього року очільник ОП підготувався краще, ніж в березні і одразу додав, що учасники переговорів, які будуть представляти Донбас, повинні бути представниками громадянського суспільства, "у яких є тільки громадянство України, які не брали ніякої участі у війні проти України, які вимушено залишилися на окупованій території, які не є злочинцями сьогодні, не вбивали наших солдатів, які не приймали злочинних рішень".

Уявити собі ситуацію, за якої спецслужби "Л-ДНР" випускають з підвалів та відловлюють по вулицях залишки лояльних до України громадян, формують з них свої частину "консультативної ради" і негайно відправляють їж до Мінська все-таки доволі складно. Тому вимоги Єрмака є радше способом "зіскочити із теми", не визнавши прямо, що ідея не знайшла підтримки в Україні і на Банковій прийняли рішення її по-тихому поховати.

Крім того, Єрмак в інтерв‘ю сказав, що виступає проти звільнення голів Нацбанку і НАБУ, що де-факто є великою вимогою для групи так званих соросят - наразі їх залишили у грі і залишають їм щанси на майбутнє. Та це в свою чергу робить нинішню модель управління країною ще більш складною і некерованою. По суті, за такої моделі зберігається конфлікт всіх з усіма.

Підсумовуючи, вчорашні достатньо резонансні заяви Єрмака в реальності переслідують дві цілі. З одного боку, очільник ОП хоче продемонструвати готовність офіційного Києва до інтенсифікації давно і намертво застиглого "мирного процесу". Твердо усвідомлюючи фактично відсутні шанси на прогрес у цьому питанні і керуючись бажанням Зеленського продемонструвати конструктивну позицію України радше Вашингтону, Берліну та Парижу, аніж Москві. З іншого боку, отримавши негативний внутрішньополітичний досвід з "консультативною радою", Єрмак вживає заходів, щоби заблокувати російський план стосовно прямих переговорів Києва з сепаратистами. Прикро тільки, що цей очевидний політичний крок він робить після власної фактичної згоди на російську пропозицію.