Війна за Київ чи штучна криза: Чим загрожує Кличку повернення на Банкову Ковальчука

Точніше, у стосунків Кличка з Ковальчуком тривала історія, де були і довіра, і політичний розрахунок, і розрив. І ось, коли колишнього друга/ворога знову наблизили до влади, вже "зеленої", столичному градоначальнику варто напружитися.

Чому розсварилися два тезки

Історія політичних взаємин Кличка з Ковальчуком формалізувалася у 2010 році, коли останній з мало кому відомого до того часу депутата Голосіївської райради столиці і заступника голови РДА неочікувано очолив Центральний виконком партії "УДАР", сконцентрувавши на собі всю організаційно-технічну і штабну роботу політпроекту Кличка. За даними ЗМІ, такий злет у кар’єрі чиновника районного масштабу міг статися завдяки зв’язкам у вищих ешелонах влади. Вже тоді припускали, що Ковальчук може бути креатурою Сергія Льовочкіна, який очолював Адміністрацію президента Віктора Януковича та підтримував хороші стосунки з Кличком. У свою чергу останньому був потрібен ефективний партійний менеджер, здатний швидко розбудувати осередки та штаби для участі у парламентських виборах 2012 року. Саме на тих успішних для "УДАРу" виборах Ковальчук очолив центральний виборчий штаб.

Опозиційні до режиму Януковича партії тоді вели перемовини про спільний похід на вибори та домовлялися про узгоджених кандидатів на мажоритарних округах. Кличко також долучився до переговорів, однак зрештою вирішив, що "УДАР" піде самостійно, а його висуванці на мажоритарних округах балотуватимуться під партійним брендом. А після виборів представники об’єднаної опозиції, які здобули значну кількість мандатів за пропорційною системою, грішили на Кличка, що через протистояння на округах між їхніми кандидатами та "ударівцями" й одні, й інші недорахувалися місць у ВР.

Сам Ковальчук обрався до парламенту під 5-м номером, і увійшов до складу комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. У квітні 2014 року, згідно з публікаціями ЗМІ, він був присутній на таємній зустрічі у Дмитра Фірташа у Відні. Після обрання Кличка мером Києва, у червні 2014-го, Ковальчук очолив фракцію "УДАР" у Верховній Раді. І ось у цей час між ним та Кличком пробігла чорна кішка. Ковальчук неочікувано для багатьох очолив передвиборчий штаб кандидата у президенти Петра Порошенка. Далі, як кажуть, з ініціативи Ковальчука, почалося об’єднання партій Порошенка "Солідарність" та кличковського "УДАРу" під брендом "Блок Петра Порошенка". Кличко очолив нову політсилу, проте, кажуть, був не дуже радий об’єднанню: частина його оточення вважала, що воно закриває для мера столиці перспективи стати лідером загальнонаціонального масштабу. Після цих подій стосунки Кличка з Ковальчуком припинилися.

Останній став народним депутатом від "БПП", знову увійшов до складу того ж парламентського комітету, а наприкінці 2014-го року отримав посаду першого заступника голови АП Порошенка, де займався питаннями регіональної політики. Саме йому (але він спростовує) приписують задум і втілення проекту "Наш край" на місцевих виборах 2015 року, коли під брендом "міцних господарників" у значну кількість місцевих рад вдалося завести перефарбованих "регіоналів" та інших місцевих діячів, і у такий спосіб зменшити присутність там проросійського "Опоблоку". А от очолити виборчий штаб "БПП" на тих виборах Ковальчуку не судилося. Проти нього виступив Кличко, який головував у партії. Також у ЗМІ повідомляли, що мер столиці у 2016 році не погодився на призначення Ковальчука першим віце-прем’єром. Очевидно, далася взнаки стара образа.

В яку гру запропонують зіграти Кличку

У 2019 році Ковальчук знову очолив передвиборчий штаб Порошенка. Після поразки того на президентських виборах, допрацював в АП до кінця каденції п’ятого президента, а після цього пішов у тінь. Щоб повернутися вже при правлінні шостого президента. Як писав Depo.ua, поява Ковальчука на Банковій ще більше посилює позиції Сергія Льовочкіна. Однак для Віталія Кличка це не дуже гарна новина, бо тепер може порушитися консенсус столичної мерії з президентським Офісом, який забезпечував міському голові відносний спокій.

Під головою ОП Андрієм Єрмаком зараз загойдалося крісло у зв’язку з очікуваним розслідуванням причин провалу спецоперації з доставки групи "вагнерівців" із Мінська до Києва. Тобто, в разі відставки Єрмака або його максимального послаблення можливе переформатування стосунків столичного голови з президентським Офісом. І Кличку доведеться домовлятися з куратором регіональної політики Ковальчуком, який може виявитися злопам’ятним. Утім, не варто відкидати й іншого сценарію, в якому влада спробує задіяти Кличка та його партію. Попри колишні образи і сварки. 

Після введення санкцій проти Віктора Медведчука та блокування трьох телеканалів, які з ним пов’язують, вплив цього діяча послабився і послаблюватиметься далі, що робить Юрія Бойка, представника "групи Льовочкіна", фактично єдиним сильним кандидатом на проросійському політичному фланзі. Можна прогнозувати, що саме за Бойком намагатимуться зберегти цю нішу до президентських виборів. З ним, в разі балотування на другий термін, Зеленському буде змагатися легше. Це такий собі варіант Кучми проти Симоненка на сучасний лад. А от на націонал-патріотичному фланзі продовжують нарощувати рейтинг Петро Порошенко і його партія. І це проблема для Банкової. Не виключено, що вирішити її спробують за допомогою підтримки ідеологічно схожих політичних проектів, серед них і "УДАР". Технологія не нова, але ефективна.   

Зараз рейтинги показують, що ні в Кличка, ні в його політсили немає достатньої підтримки на загальнонаціональному рівні. Але ця проблема вирішується або посиленою розкруткою в медіа, або шляхом штучного створення криз і конфліктів та їхнього успішного подолання. У Кличка з Ковальчуком вже є конфлікт, і не виключено, що цей факт може стати відправною точкою для запуску технології контрольованої кризи в столиці. З якої мер вийде переможцем, схиливши на свій бік симпатії частини потенційних виборців Порошенка.

Не секрет, що у Кличка давно виношують плани його гучного повернення у велику політику через балотування в президенти. Та от питання, чи є сенс втілювати такі плани шляхом участі у чужих сценаріях? Тим більше, що у мера Києва - значний досвід подібних політичних помилок.