Зброя, гроші чи розмови про мир: Для чого Ердоган їде до України

Анонсований міністром закордонних справ Дмитром Кулебою візит президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до України на початку 2022 року повною несподіванкою не став.

По-перше, наприкінці жовтня той-таки Кулеба анонсував, що Україна та Туреччина сподіваються підписати угоду про вільну торгівлю в кінці зими, орієнтовно — у лютому 2022 року. По-друге, впродовж останнього місяця президент Туреччини вже двічі пропонував свої послуги у якості посередника між Україною та Росією. І, по-третє, контакти між Зеленським та Ердоганом і без таких вагомих приводів були достатньо частими.

То якою ж буде мета "переговорів стратегічного рівня", анонсованих очільником МЗС? Відповідей може бути декілька. Стосовно миротворчих ініціатив Стамбулу — то очікувати тут на прорив не варто. Оскільки Москва неодноразово і в достатньо гострій формі відмовлялась від подібного посередництва. Тому якщо про врегулювання ситуації на українсько-російському кордоні й зайде мова, то відбуватиметься подібне обговорення без російської сторони. Хоча це тепер не дивина — от і нормандська четвірка якось сама по собі перетворюється на трійку через небажання Росії говорити. Втім, подібні розмови у колі однодумців мають не надто великий вплив на українсько-російський конфлікт.

Більш ймовірним приводом для візиту може виступати економічна співпраця між державами. Як в контексті задекларованої колись цілі довести товарообіг між двома державами до позначки у 10 мільярдів доларів, так і у спробі довести нарешті до підписання злощасну угоду про зону вільної торгівлі між державами, над якою сторони ретельно працюють з 2012 року.

Пожвавлення товарообігу з Україною зараз, насправді, є вельми важливим для Туреччини. Оскільки торгівля Туреччини з Росією відзначається надмірною залежністю від політичних стосунків між двома країнами, і нерідко регулюється Росспоживнаглядом у "ручному" режимі.

При тому що економічна ситуація в Туреччині зараз далека від ідеалу — тамтешня ліра від початку року знизила свій курс стосовно долара вдвічі, і через шалену інфляцію чимало малих підприємців опинилися на межі — а то й за межею — банкрутства.

Тому цілком можливо, що до візиту Ердогана угоду про ЗВТ між Україною та Туреччиною таки узгодять, а під час візиту — підпишуть. В такий спосіб Зеленський завершить роботу Порошенка, яку той розпочав, іще займаючи посаду міністра закордонних справ за президентства Януковича.

Втім, вельми вірогідно, що тим справа не обмежиться — і окрім ЗВТ, на зустрічі будуть підписані нові угоди у сфері військово-промислової співпраці між країнами. Як у вигляді комерційних контрактів на закупівлю нових БПЛА "Байрактар", що давно анонсувало українське Міноборони, так і у вигляді розвитку спільних проектів, на кшталт можливого початку виробництва спільного бойового модуля для бронетехніки проекту "Сердар".

Втім, якими б економічними досягненнями не потішили нас Зеленський та Ердоган, і наскільки б жорстко останній не обстоював необхідність деокупації Криму Росією, не слід забувати, що президент Туреччини — дуже прагматичний політик, який цікавиться, в першу чергу, своїми власними інтересами. І купуючи українські двигуни та продаючи нам "Байрактари", Ердоган не відмовляється і від російських С-400. А підписуючи угоду про зону вільної торгівлі — перекачує по "турецькому потоку" газ до Європи в обхід України. Нічого особистого — просто бізнес.