Вибори до територіальних громад: яку "зраду" шукатиме опозиція

Висновок перший – процес децентралізації, попри скепсис певних політичних сил, успішно триває, що підтвердили і самі ці політичні сили, які брали активну участь у виборах. У першу чергу мова йде про "Батьківщину", значну частину популістських заяв якої становить саме критика децентралізації. Звісно, залишається питання до партійної ангажованості обраних осіб, а не, власне, зацікавленості у вирішенні проблем громад, але від політизації на місцях ніхто не застрахований.

Ми вже були свідками десятків рішень місцевих рад, обраних рік тому, що виходили за рамки їхніх повноважень. Найбільш кричущими були голосування за недовіру уряду Арсенія Яценюка у грудні 2015 - січні-лютому 2016-го. Також можна згадати спробу шантажу Києва з боку Закарпатської обласної ради, яка прийняла звернення, в якому згадала про неконституційний референдум на Закарпатті, що відбувся наприкінці 1991 року. Тобто, існують ризики, що обрані представники громад замість ефективної роботи шукатимуть винних у Києві чи в обласних центрах, або ж вдаватимуться до містечкового сепаратизму. 

Висновок другий – агітаційна активність під час передвиборчої кампанії не була дуже високою. Це пояснюється кількома факторами: не бажанням надто тратитися в період кризи, відсутністю креативних ідей. Але головний – виборці у переважній більшості добре знають кандидатів, особливо "важковаговиків" з фінансами та іншими ресурсами, тому занадто багато в агітацію вони не вкладалися. У той же час політичні партії намагалися ангажувати в свої лави саме цих осіб, що не сприяло радикальному оновленню місцевих еліт. Проте не варто забувати: населення глибинки є доволі пасивним щодо вирішення власних проблем, що давало можливість різного роду "начальничкам" залишатися на плаву роками, просто змінюючи політичне забарвлення. Це така собі профанація змін на місцях по-українськи. Скільки абсолютно нових людей, які не були при владі, представлятимуть громади після цих виборів, можна буде сказати пізніше.

Висновок третій – явка на голосування 18 грудня була не шаленою, але й не провальною. В окремих регіонах дійсно явка стала вкрай низькою (зокрема, на Львівщині), але в переважній більшості областей вона перевалила за 40%. На місцевих виборах восени минулого року показники були не кращими, а подекуди й гіршими. Після перших ранкових звітів спостерігачів низка ЗМІ з ватно-зрадофільського пулу погнали хвилю, буцімто, народ ігнорує ці вибори. З натяком, що не вірить в децентралізацію. Проте кінцеві звіти це твердження нівелювали.

Висновок четвертий – порушення на виборах нічим не відрізнялися від подібних їм під час інших виборів. Спостерігачі констатували різноманітні варіації застосування  адмінресурсу, підвіз виборців, агітацію в день виборів та, навіть, архаїчне голосування без паспортів. Але системного характеру порушення не мали, також не фіксувалося спроб вплинути на волевиявлення з центральних органів влади. Що ж до заяв певних політичних сил про вагомі порушення, то це, знову ж таки, можна вважати як нагодою чергове заявити про себе, так і підтвердженням їхньої зацікавленості в результатах виборів до ОТГ. Але і ці вибори влада може віднести собі в актив, - "каруселі", масові вкидання бюлетенів, "тітушки" на дільницях, спровоковані ними бійки для зриву голосування і тому подібні неподобства залишилися в минулому.

Висновок п’ятий – головними порушниками, як завжди, виявилися не виборці, а партійні бонзи й окремі кандидати. На жаль, ми вкотре зіткнулися з непрозорим висуненням кандидатів. А це може означати, що такі хвороби вітчизняного політикуму, як "договорняки", кумівство й в перспективі – "тушки", нікуди не поділися. То ж коли партії радісно звітуються про проценти, здобуті їхніми висуванцями, варто було б заразом прикинути, скільки обраних представників громад зрадять ці політсили за час своєї каденції. Серед їх висуванців вистачало "гречкосіїв", які після свого обрання партійним бонзам нічого не винні. Вони ж не присягали любити, приміром, Тимошенко до скону.