Тринадцять "шмигалят": Хто і як валитиме новий уряд олігархів

Звільнення уряду Гончарука мало б логіку, якби на заміну прийшов дійсно ефективний уряд. Нині ж чуємо обіцянки нового прем’єра, хоча склад Кабміну ще до кінця навіть не укомплектований

Тринадцять "шмигалят": Хто і як валитиме…

Новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль, його, нагадаємо, небезпідставно вважають ставлеником Рината Ахметова (хоча він це і заперечує), оприлюднив прізвища 13 своїх урядовців. Цифра 13, чортова дюжина, не єдиний символізм у цій історії.

Читайте також: Уряд Шмигаля. Хто всі ці люди

Шмигаль – перший галичанин за походженням у кріслі головного урядовця країни. Тепер, якщо у не "зеленому" Львові ремствуватимуть, їм казатимуть – це ж ваш хлоп, які питання. А ось ще вам символізму з самого початку: до приходу Шмигаля на посаду голови Івано-Франківської ОДА цю область очолював Гончарук. Тільки Олег. Він пішов у відставку 11 червня 2019 року і до появи в ОДА нинішнього прем’єра в.о. голови була Марія Савка. А той Гончарук, якого вчора відправили у вільне плавання, особисто проводив співбесіду зі Шмигалем перед його призначенням в Кабмін. Цікаво, підозрював щось неладне?  

Тепер про серйозне. До складу нового уряду ввійшли п’ятеро членів попереднього Кабміну – вічний Арсен Аваков, Денис Малюська, Владислав Криклій, Вадим Пристайко (але на новій посаді, на тій, яку займав його змінник в МЗС Дмитро Кулеба) і Михайло Федоров, віце-прем’єр – міністр цифрової трансформації України. Ну і сам Шмигаль, який перед призначенням на нинішню посаду трохи побув віце-прем’єром – міністром розвитку громад і територій. Про карколомну кар’єру наступника Гончарука Depo.ua вже детально розповідав, тому повторюватися не будемо.

Інші урядовці за президентства Володимира Зеленського в Кабміні ще не працювали, але кожен із них накопичив власний бекграунд раніше. Дехто з "нових облич", нагадаємо, має досвід роботи в уряді Миколи Азарова за часів Віктора Януковича. Конкретно на біографіях цих людей зупинятися не будемо, - в них прослідковуються зв’язки з олігархами, про що ми вже писали. Набагато цікавішими виглядають процеси навколо формування цієї команди. І, звісно ж, наслідки того, що відбулося вчора.

Читайте також: Країна Зеленського 2.0: Навіщо президент віддав уряд Ахметову, Фірташу і Коломойському

Балакучий Гончаренко і Пінчук без портфелів  

На засідання парламенту прибув особисто президент Зеленський. Якщо чесно, його виступ не вразив. Звичайний популізм. З усього сказаного, мабуть, у перспективі має значення лише одна фраза: "За всієї поваги до наших міжнародних партнерів, за всієї вдячності за їхню допомогу сьогодні громадяни нашої країни в наглядових радах наших підприємств почуваються національною меншиною". Думаємо, це у купі зі звільненням Гончарука та ще кількох урядовців із так званих "соросят" стало чітким сигналом Заходу, що політика влади в Україні щодо партнерства з ЄС та США змінюється. Якщо сьогодні нардепи звільнять ще й Генпрокурора Руслана Рябошапку, то цей сигнал буде не просто почутий, а й відповідно витлумачений. Як саме? Ну, наприклад, мрія одного олігарха Коломойського, якого пов’язують з нинішньою владою, про дефолт в Україні може збутися.

До речі, про сигнали Заходу. Входити до складу Кабміну Шмигаля відмовився міністр культури Володимир Бородянський, який вважається креатурою ще одного вітчизняного олігарха Віктора Пінчука. Той серйозно пов’язаний із західними ФПГ і не тільки. Мабуть, не секрет, що він прихильно ставився до тієї урядової команди, яку відправили у відставку. Тож, схоже, в олігархічному консенсусі, в результаті якого на світ з’явився новий уряд, Пінчук участі брати не хоче.

Найяскравішим моментом під час перебування президента в парламенті видається не його звернення до парламентарів, а спіч Олексія Гончаренка з парламентської трибуни і реакція на нього Володимира Зеленського. Нагадаємо: Гончаренко з фракції "Європейська солідарність" виголосив полум’яну промову, в якій звинуватив главу держави в брехні. Зеленський через певний час підійшов до депутата і попросив не переходити на особистості. Тепер цікаво, чи не долучиться Гончаренко до Софії Федини та Марусі Звіробій, яких комусь в оточенні президента дуже кортить посадити?

Які ще висновки з цього інциденту? Побачивши емоційну реакцію Зеленського на виступ свого політичного опонента, опозиція переходитиме на особистості. Тому, не виключено, з часом президент уникатиме відвідин сесійної зали парламенту.    

Чи прийде в МОН новий Табачник

Розчарування західних партнерів після зміни уряду в Україні – не єдиний ризик для влади і громадян. Зокрема, існує припущення, що головною причиною зміщення Гончарука міг стати конфлікт навколо заміни менеджменту "Центренерго", проти чого буцімто був Ігор Коломойський. Поки ця версія не набула масштабного поширення, у першу чергу через мовчанку самого відставного прем’єра. Проте все таємне скоро стане публічним. Головне, щоб з’явилися зацікавлені особи, і тоді влада може отримати свій "свинарчукгейт".

Наступний ризик – злив компромату на нових урядовців. Їх короткі біографії легко знайти в мережі Інтернет, а якщо хтось дуже захоче, то знайти можна значно більше. Не важко спрогнозувати, що у штабах уже риють землю. Тому медового місяця, який був у Гончарука після виборів, у Шмигаля та його міністрів не буде. Міністра Кабміну Немчінова вже "пісочать" за порохоботство і критику Зеленського у Фейсбуці. А він, нагадаємо, особистий друг Шмигаля.
 

Не виключено, що ризик потрапити під шквал медіа-атак серед інших став пересторогою для Івана Плачкова, якого сватали на посаду міністра енергетики. Наразі це міністерське крісло лишається вакантним.

Всього таких посад поки чотири: міністр енергетики, віце-прем’єр з економічного розвитку, міністри культури й освіти. Тобто, фактично, частина економічного блоку та гуманітарний блок. Також в уряді поки нема віце-прем’єра з питань ОПК, кандидатом на цю посаду називали військового конструктора Олега Коростельова. Він нібито відмовився. Також відмовилися від членства в уряді Тимофій Милованов, згаданий вище Володимир Бородянський, Ганна Новосад і ще кілька людей. Схоже, однією з причин, а, може, й головною, стало їхнє небажання псувати свою репутацію перед Заходом.

Коли заповнять вакансії? Питання насправді цікаве, адже, приміром, за крісло міністра енергетики може розгорнутися серйозна боротьба між Ринатом Ахметовим та Ігорем Коломойським. А от бажаючого сісти в гаряче крісло економічного віце-прем’єра ще слід пошукати. Спихати проблеми економіки на попередників часу нема, тому доведеться працювати з коліс. І далеко не всі прагнуть це робити. Тож цікаво, хто захоче, і до чиєї групи впливу належатиме цей "хто".

Посади міністрів культури й освіти, насправді, не менш важливі. Бородянський і Новосад попри свою неоднозначність та часто скандальні заяви зуміли утримати ввірені їм напрямки від "ватного" реваншу. Тепер існує небезпека появи в головних кріслах цих міністерств людей, далеких від культури та освіти, проте таких, які втілюватимуть в життя так зване "національне примирення". І тут варто застерегти Зеленського: падіння режиму Януковича почалося не з Врадіївки, а з акцій протесту проти діяльності міністра освіти і науки, молоді і спорту Дмитра Табачника, які тривали протягом 2010-12 років. Якщо в гуманітарний блок уряду заведуть осіб з світоглядом "какая разница", це стане початком кінця влади "зелених". Причому стрімкого.

Ще один значний ризик – політика влади щодо Донбасу та анексованого Криму. Прем’єр Шмигаль задекларував, що ці напрямки для уряду будуть серед найбільш пріоритетних. У чому саме це полягатиме, поки невідомо. Але можна припустити, що значну роль у цьому процесі приділять міністру оборони Андрію Тарану, міністру у справах ветеранів Сергію Бессарабу і віце-прем’єру – міністру з реінтеграції окупованих територій Олексію Резнікову. Може й помиляємося, але стратегія цих державних інституцій вкладатиметься в наступну схему: "просто припинити стріляти" - "пробачити заради майбутнього" - "відбудувати Донбас". Під кожен елемент цієї схеми підведуть ідеологеми та розтиражують у ЗМІ. А під останній ще й можна отримати серйозну західну допомогу.

Коли нарешті уряд очолить "Слуга народу"

Це далеко не всі ризики для нового Кабміну. Якому можна і поспівчувати, і побажати успіху. Та все ж усе, що вчора відбувалося в Раді та поза нею – в медіа, кулуарах – наштовхує на дуже неприємну думку – у нас триває підрив державних інституцій. Спочатку прем’єром призначають ноунейма Гончарука і таких само недосвідчених ноунеймів в його уряд. Українцям кажуть, що ці люди – технократи. За півроку їх виганяють, замінюють новими ноунеймами (за виключенням кількох осіб), і кажуть, що це вже точно технократи, бо досвідченіші. Нові оголошують свої плани, але питання: хто виконуватиме програму уряду, яку схвалив парламент? Чи то вже в минулому? А ще – коли ж ми побачимо Кабінет міністрів зі "Слуг народу"? Не з тих, кого рекрутували в уряд, а з монобільшовиків. Бо якось дивно виходить: минулого року українці не голосували ні за Гончарука, ні за Шмигаля, а вони виявилися біля керма. Були "соросята", цих називатимуть "шмигалята" або ще якось…

З такими підходами до кадрів, до політичної відповідальності, до управління державою взагалі ми можемо дожитися до того, що виборець буде готовий підтримати діяча, який пообіцяє сильною рукою нарешті навести порядок в країні. І якщо такий діяч буде свій – це півбіди, а може статися, що й сусідній. Який чекає (і сприяє цьому), коли українська влада доведе свою повну непридатність бути владою.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"