Трибунал, виключення з ООН, репарації: Що чекає на росію у 2023 році за тероризм

Три фактори проти бюрократії ООН

Детально українська позиція щодо вигнання росії з Радбезу та ООН викладена у заяві Міністерства закордонних справ. До аргументації нашого МЗС питань нема. рф за мовчазної згоди найвпливовіших держав, які станом на початок 1990-х років мали ілюзії, що колишню імперію зла можливо цивілізувати, посіла місце зниклого СРСР у Радбезі Організації об’єднаних націй. Але проблема у тому, що нинішнє керівництво ООН, включно з її Генсеком Антоніо Гутьєррішем, не хочуть робити жодних рухів для реформування організації. Питання реформи Радбезу піднімалося кількома главами держав під час останньої Генасамблеї, а віз і нині там. Українці розуміють, що без кардинальних змін у системі прийняття рішень ООН і далі скочуватиметься до клубу за інтересами, який утримується сумарно чималими коштами країн – членів організації. Розуміє це і більшість наших партнерів. Однак логіка противників реформ "краще хай працює, як є, інакше взагалі буде повний хаос" на даний час перемагає.

Тому вірогідність позбавлення росії узурпованого нею місця постійного члена Радбезу, на жаль, залишається низькою. Ще нижча ймовірність вигнання країни-терористки з ООН. Тут супротивників в української ініціативи навіть більше, адже організація, яку зараз очолює Гутьєрріш, часто залишається єдиним майданчиком для дипломатії. Тому там досі терплять Іран, КНДР, Сирію та інших ізгоїв світового співтовариства. Але це не означає, що українська ініціатива не має жодних перспектив.

Днями президент Європейської ради Шарль Мішель виступив за розробку механізму призупинення членства росії у Раді Безпеки ООН через її агресію проти України. Раніше американські конгресмени Стів Коен і Джо Вілсон внесли до Конгресу резолюцію із закликом до адміністрації Джо Байдена ініціювати процес виключення росії з Радбезу. Поки цього не зроблено, що дає нагоду Москві розповідати про начебто неможливість згідно з міжнародним правом вигнати її з Радбезу. Насправді, можливо. Принаймні, призупинити її членство. Але для цього потрібно три фактори.

Перший: не тільки ініціатива України, а широка коаліція на підтримку реформування системи рішень ООН. Головний момент – позбавити членів цього органу права вето. Така коаліція здатна спільно тиснути на ретрограда Гутьєрріша. Другий фактор: має змінитися сам формат Радбезу. У цьому ключі заслуговують на увагу заяви згаданого Мішеля (і не тільки його) про необхідність розширення Ради безпеки шляхом включення представників від Африки і Латинської Америки. Іншими словами, повинно відбутися розширення кола країн, зацікавлених у переформатуванні Радбезу. Під час цього процесу росія може просто не отримати місце в оновленому органі. Третій фактор: медійний. Тема позбавлення країни-терористки права голосу в Радбезі ООН має стати менйстрімом наступного року, трендом, а не так – ініціювали, вперлися у стіну нерозуміння і заспокоїлися. У цьому зв’язку можна згадати іншу ідею – вигнати росію з Великої двадцятки. Хоча засідання найбагатших країн в Індонезії і відбулося без участі путіна, проте ініціатива України так і не реалізувалася. Зараз про неї майже не згадують. То ж на краще не наступати на граблі.

Не тільки саміт миру. Які болючі удари треба завдавати по росії

Менйстрімом ця тема може стати не сама по собі, а у зв’язці з низкою інших тем. Але для цього треба чітко розставити пріоритети. Іншими словами, прорахувати, які напрямки матимуть більший ефект на світовій арені. Візьмемо ініціативу провести до кінця лютого саміт щодо запропонованої Києвом "формули миру", де в ролі посередника розглядається Генсек ООН. Ідею прокоментувала представниця організації Флоренсія Сото Ніньо-Мартінес: "Як генеральний секретар багато разів говорив у минулому, він може стати посередником, тільки якщо всі сторони хочуть, щоб він був посередником". У росії ж заявили, що на умовах України на переговори Москва не піде. Простіше кажучи, навіть якщо Гутьєрріш погодиться провести саміт, у чому є значні сумніви, позицію країни-агресорки це не змінить. Тобто це може завершитися виголошенням позиції України, а також її підтримки більш ширшим колом, аніж західний світ, але практичних наслідків саміт, на жаль, не матиме.

Керівник Офісу президента Андрій Єрмак вважає: проведення саміту дуже важливе "для того, щоб країни, як Індія, Бразилія, інші країни Латинської Америки, побачили свій інтерес і були на стороні миру. Щоб вони тиснули на рф і були не зацікавлені допомагати їй продовжувати цю війну". Виглядає трохи наївно. Країни, які продовжують спілкування з росією, роблять це зі своїх меркантильних інтересів. Тому завдання української влади і нашої дипломатії на 2023 рік має полягати у тому, щоб спілкування з загарбницею і тим більше, допомога їй в обході санкцій, лягала брудною плямою на так звані "нейтральні" щодо вторгнення рф в Україну держави.

Що для цього потрібно робити? Перше – наполегливо продавлювати тему міжнародного трибуналу над кремлівським керівництвом і російськими військовими злочинцями. Щойно розпочнеться такий суд, він стане топ-темою світових ЗМІ, про тисячі злочинів росіян розповідатимуть щоденно. Depo.ua раніше аналізував, чому трибунал досі не розпочався. Нагадаємо ключовий момент: досі тривають дискусії стосовно процедури і формату – це має бути за зразком колишньої Югославії чи за зразком Нюрнбергу. Другий формат виглядає потужнішим ударом по рашизму і його провідниках. В ООН підготували резолюцію щодо трибуналу над путіним і компанією. Автори документу пропонують судити кремлівців за злочин агресії. І такий варіант Україну також влаштовує, адже рішення стосовно трибуналу ухвалюватиметься Генасамблеєю ООН.

Тобто варіанти і формати обговорюються, потрібно тільки процес прискорити. У кремлі можуть скільки завгодно розповідати, що не бояться суду, що не вони придумували такі правила, то ж на них вони не поширюються. Але це лише елементи пропаганди. Наголосимо: після початку міжнародного трибуналу на росію і на її громадян чекають десятиліття судових процесів. ООН вже дозріла до рішення про трибунал, потрібно тільки його оформити.

Наступна тема – репарації. І до неї в ООН дозріли. 14 листопада Генасамблея ухвалила резолюцію щодо створення механізму компенсації росією збитків, завданих Україні внаслідок військового вторгнення. Прискорення розробки і впровадження такого механізму – надважливе завдання української дипломатії спільно з правниками. 2023 рік має стати роком перших багатомільйонних виплат Україні з російських активів, заарештованих по всьому світу.

І третя тема – позбавлення росії суб’єктності у міжнародних правовідносинах. Після анексії Криму у 2014 році цивілізований світ, на жаль, не поставив питання про те, що із самопроголошенням нею нових кордонів ця держава втратила загальновизнану політичну суб’єктність. Після спроби анексії тимчасово окупованих українських територій сходу і півдня, про що внесено зміни до конституції країни-терористки, вона більше не може бути ані членом Радбезу ООН, ані членом ООН. Анексія засуджена Генасамблеєю Організації об’єднаних націй. Це відкрило шлях до наступного кроку: будь-які міждержавні угоди після анексії чи державні контракти – нелегітимні, вони можуть бути оскаржені у суді. У цьому напрямку мають працювати наші правники спільно з міжнародними правниками. Доки росія не прибере зі своєї конституції згадку про анексовані території, доти не зможе бути повноправним членом світової спільноти.