Транзит від Конгресу: З яким результатом Україна вийшла із газової війни

Отже, після шестигодинних переговорів Україна та Росія підписали підсумковий протокол домовленостей стосовно транзиту російського газу через українську ГТС. Транзит продовжено на 5 років – з правом пролонгації на таких самих умовах ще на 10. Транзит 2020 року складе 65 млрд кубів, а наступні 4 роки – по 40 млрд. Досягнуто також попередніх домовленостей у врегулюванні судових суперечок в Стокгольмському арбітражі – російська компанія готова виплатити Україні близько $ 3 млрд "живими" грошима ще до Нового року, а "Нафтогаз", натомість, готовий відмовитися від нового позову до російської монополії на $ 12 млрд.

Новий контракт, який буде укладено вже за європейським законодавством, слід узгодити і підписати не пізніше, ніж 29 грудня, але на тлі досягнення компромісу в ключових питаннях, супутні технічні моменти, здається, особливих проблем не викличуть.

Звичайно, угода вимальовується небездоганна: обсяги прокачки через українську ГТС будуть далекими від максимально можливих, "Нафтогазу" доведеться таки відкликати всі позови і претензії до "Газпрому" (як до національних регуляторів, так і до міжнародних судів), а американські санкції проти "Північного потоку – 2" остаточно спаскудять і без того далекі від райдужних стосунки між Німеччиною та США загалом і фрау Меркель та Дональдом Трампом зокрема. І, заодно, можуть поховати останні залишки того, що колись називалося солідарністю західних демократій та трансатлантичною співпрацею.

Але все пізнається в порівнянні. Станом на початок грудня ситуація виглядала наступним чином – всі легальні перешкоди на будівництво "Північного потоку – 2" було знято, для завершення будівництва цього газогону, без прийняття санкцій США, залишалося від сили два місяці, а відносно тепла зима і певні запаси в Європі давали "Газпрому" реалістичні шанси взагалі не підписувати ніякої угоди з Києвом до моменту вступу в дію обхідних маршрутів. За таких умов Москва могла іще достатньо довго протидіяти в судах спробам "Нафтогазу" отримати відсуджені в Стокгольмі кошти. І спокійно очікувати, коли українська ГТС перетвориться на купки порізаних труб. На тлі такого сценарію наявний компроміс не здається таким вже драконівським.

Але не слід забувати, що результату досягнуто не завдяки видатним талантам українських – чи європейських, якщо на те пішло – учасників переговорів із "Газпромом". Він досягнутий завдяки санкціям Конгресу США, прийнятим в "обгортці" військового бюджету – просто тому, що ні в якій іншій обгортці Трамп їх би не підписав. Порятунок для України, як то завше буває в голлівудських фільмах, прийшов тоді, коли здавалося, що всі надії втрачено.

Завдяки цим санкціям швейцарська компанія Allseas призупинила участь у будівництві російського газовопроводу за сотню кілометрів від фіналу. Про ключову роль цієї компанії в будівництві путінських "потоків" Depo.ua, до речі, вже писало. Тепер компанія "очікує вказівок, що містять необхідні нормативні, технічні та екологічні роз'яснення від відповідного органу США". І, дочекавшись, роботи не відновить.

Звичайно, швейцарці теж навряд чи здадуться без бою перед рішення Конгресу, і, напевно, спробують вигадати якийсь вихід із ситуації. Можливо, вони розділять компанію на дві – одна з яких продовжить працювати в США, а інша – обслуговуватиме інтереси Росії. Або "випадково" продадуть трубовкладальний корабель якійсь конторі-посереднику, і після багатьох змін власника він опиниться в Росії. Хтозна. Але немає сумнівів у тому, що всі ці ігри займуть не місяці навіть – роки.

Як, на жаль, немає сумніву і в тому, що впродовж 5 років, які триватиме транзит російського газу через Україну, Кремль добудує "Північний потік – 2". І тоді Києву доведеться домовлятися з Москвою, не маючи козирного туза, який прийшов із колоди в останню мить. Дуже хотілось би, щоби в чинному уряді це розуміли – і не надіялися скинути все на наступників.