Система правління Зеленського: 10 простих запитань про те, в якій країні ми житимемо в 2020 році

1. Чи справді треба переживати з приводу звільнення беркутів, адже на них ми обміняємо наших хлопців?

Звільнення беркутів – це початок процесу амністії всіх бойовиків. Це частина плану із нав’язування нам "Л-ДНР" російського сценарію, а цей сценарій неможливий без повної амністії всіх бойовиків, включно з тими, у кого руки по лікоть в крові. Беркути – це пробний шар, якщо суспільство це з’їсть, а воно майже проковтнуло цю історію, то можна спробувати запускати амністію і під ялинку 2021 року її завершити.

2. Чи припиниться війна 1 січня після того, як наступить перемир’я?

Ні, хоча й може бути певне затишшя. Задача Путіна – конфедерація на території України, а тому потрібно нав’язати її громадянам нову систему управління і перетворити "Л-ДНР" на напівсамостійний анклав в середині країни (нічого нового, одним словом). Поки цього не досягнуто, весь час висітиме "дамоклів меч" продовження військових дій.

3. Чи є у Зеленського мирний план?

Ніякого плану у Зеленського немає. Він не уявляє собі, яким чином буде влаштована Україна після того, як сюди приєднається "Л-ДНР". Більше того, поки він навіть не мислить цими категоріями.

4. Чи не краще було б поводити себе так, як поводить Лукашенко і Назарбаєв, які отримують вигоду від співпраці з РФ?

Насамперед, і Лукашенко, і Назарбаєв самостійними гравцями і є, по суті, диктаторами в своїх країнах. Вони задають вектори розвитку і вони їх втілюють. Поки Зеленському дуже далеко до такої самостійності, бо він є глибоко несамостійною фігурою. По-друге, Казахстан і Білорусь – це дві різні лінії поведінки. Лукашенко в економічному плані просто "ліг" під росіян і тепер розраховується за це незалежністю країни. Назарбаєв диверсифікував економіку і має потужні китайські та американські інвестиції. Але це також не вирішує питання майбутньої незалежності Казахстану. Загравання з росіянами без потужної армії неможливе.

5. Чи насправді Зеленський є аж настільки несамостійною фігурою?

Система управління Зеленського тримається на трьох людях: Богдан, Єрмак і Шефір. Зараз в оточенні президента немає нікого, хто міг би навіть близько підійти до цієї трійки. Богдан відповідає за силовий блок і за "вирішення питання Коломойського", Єрмак вирішує питання РФ і Донбасу, а Шефір є людиною, яка намагається не втручатися у війни двох вищевказаних політиків і дає ті чи інші поради, при цьому, не маючи закріпленого фронту робіт.

За вісім місяців Зеленський не розширив цю тріаду найвпливовіших людей і поки не збирається цього робити. Він не хоче виходити за межі комфорту, в яких він зараз опинився і які йому забезпечують Богдан, Єрмак і Шефір. Ну, а щодо самостійності Зеленського, то вона обмежується рівно там, де з’являються саме ці три персонажі.

Чи варто чекати конфлікту між цими гравцями? Рано чи пізно він перейде в публічну площину, але поки Єрмак зайнятий монтуванням "Л-ДНР" в нашу систему координат, а Богдан – посиленням своїх впливів в силовому блоці, де статус-кво буде витримуватся.

6. Чи справді Зеленський розпочав боротьбу з олігархами і вже через рік ми житимемо в країні без олігархів?

Сьогодні в Україні є п’ять класичних олігархів (свої впливові ЗМІ, свої політики і чиновники, величезні капітали) – це Пінчук, Коломойський, Ахметов, Медведчук і Фірташ-Льовочкін. Всі вони працюють в повній координації з новою владою і ніяких проблем з силовиками у них немає і не буде найближчим часом.

Поки вся боротьба з корупцією, яку імітують прокуратура, НАБУ та ДБР більше схожа на рейдерські атаки за політичними мотивами. Ніякої деолігархізації немає і не передбачається. Поки є кілька десятків мультимільйонерів, мільярдерів ніхто не чіпатиме. Класичний приклад – справа Жеваго.

7. Яку модель країни будує Зеленський?

Модель управління країною, яка зараз втілюється в життя, можна умовно назвати "силовою". Вся система управліня тримається на тому, що силовий блок має стати обслуговуючим персоналом режиму. Сюди треба додати бажання Зеленського – досягти миру будь-якою ціною. Але, якщо ми говоримо про внутрішню політику, то вона будується за класичною схемою: підвісити через відкриття кримінальних справ максимальну кількість політиків і бізнесменів, а потім їх тримати на гачку. Правда, на відміну від моделі Януковича, який саме так будував свою систему управління, силовики у Зеленського не є сильними самостійними гравцями (єдиний виняток міністр внутрішніх справ). І що не менш важливо, у Зеленського практично немає кланової історії, яка опирається на якусь регіональну еліту.

До чого призведе така модель? Тільки до неймовірного ослаблення держави. Слабкий силовик з необмеженими повноваженнями і розбалансованою вертикаллю влади – це та суміш, яка призводить не лише до корупції, але й до серйозних відцентрових тенденцій в самій державі. Особливо на тлі того, що всі регіональні еліти починають заново війну за те, хто з них стане монополістом в своєму регіоні.

8. Чи стане нам легше жити в економічному плані?

Ні. Жодних передумов для цього нема.

9. Чи "ляже" Зеленський під росіян?

Найбільша проблема Зеленського – це примітивізм однокрокових рішень. Він не розуміє, а його оточення несвідомо чи умисно не пояснює йому, що всілякі дії мають причинно-наслідкові моменти. Зараз, на жаль, існує висока загроза, що Зеленський піде на російський сценарій з інтеграції Донбасу. Перші кроки до цього вже зроблені (прямі поставки газу, звільнення беркутів і харківських терористів і т.д). Росіяни поспішають і спробують дотиснути зміни до Конституції вже до 7 квітня, коли має відбутися наступна "нормандська зустріч".

10. Чи пора втікати з країни?

Кожен має вирішувати це для себе. Але для тих, хто заколисаний високими оптимістичними настроями в суспільстві, які демонструє соціологія, рекомендую звернутися до статистики запитів у Google. Кількість людей, які щомісяця вбивають запит: "Як виїхати за кордон на заробітки", залишаєтьсчя практично незмінною останні роки. Кожен місяць 22-25 тисяч людей задають це питання. І більшість з них потім їде.