Реформи в стилі Саакашвілі: Які "прості рішення" може запропонувати Україні Сейсембай

Ім'я інвестора і громадського діяча з Казахстану Маргулана Сейсембая вперше зазвучало в українському медіапросторі після того, як глава Національного комітету реформ України Міхеїл Саакашвілі повідомив, що той відповідатиме за "міжнародну діяльність Офісу простих рішень і результатів". Форма представлення була оригінальною — Саакашвілі повідомив про Сейсембая, що це "звичайний хлопець з одного з тисяч сіл Казахстану, що зміг створити величезну бізнес-імперію, стати мультимільйонером і увійти в ТОП-50 списку Forbes". Щоправда, тільки казахського Forbes, про що Саакашвілі забув нагадати — але то не так важливо. Тоді здавалося, що йдеться про якусь чергову блискучу піар-ідею грузинського екс-президента, яка дозволить йому зайвий раз пройтися сторінками преси. Хоча б тому, що Офіс простих рішень і результатів — це тривіальна громадянська організація, заснована та фінансована самим Саакашвілі та його заступником Олександром Ольшанським. Тим паче, що на той момент вже було відомо, що сам Саакашвілі ніби як збирається покинути невдячну справу реформування України — і ощасливити своєю присутністю батьківщину. Де на нього чекав калейдоскоп із вдячних соратників, кримінальних справ та виборчих баталій.

Але все виявилося не так просто. Оскільки сьогодні Сейсембай зустрівся вже з Володимиром Зеленським. Та заявив, що буде працювати над підвищенням ефективності реформ і законодавства України.

Звичайно, його захоплений пост в Facebook про те, що Зеленському шалено сподобалася його "пропозиція щодо підвищення ефективності процесу впровадження реформ та законодавства" може бути й легким перебільшенням. Але сам факт зустрічі Сейсембая з вищим керівництвом країни натякає на той факт, що стрункі ряди безкомпромісних українських реформаторів можуть поповнитися черговим цікавим персонажем. Бо ким-ким, а "звичайним хлопцем", як його відрекомендував Саакашвілі, назвати Сейсембая складно.

Себто народившись в родині чабанів, і займаючись замолоду бджолярством, він мав шанси стати "звичайним" Але у віці двадцяти з гаком років несподівано вступив до університету, закінчивши який, заснував фірму "Сеймар комерція", яка займалася масштабним експортом казахської пшениці в країни СНД. Непоганий кар'єрний ривок, як для бджоляра. При тому справи у компанії йшли так добре, що вона за три роки почала масово скуповувати казахстанські птахофабрики. А ще через 5 років, за 12 мільйонів доларів, Сейсембай купує компанію "Картел", в якої на той момент було більш ніж 200 мільйонів доларів боргів. За два роки він ніби як виводить компанію з боргів, робить її мегаприбутковою, і продає росіянам за без малого півмільярда. Після чого купує другу з наявних на той момент в Казахстані компаній, "Бітел", так само магічним чином за рік з гаком робить прибутковою, і знову таки продає російській МТС. Цей талант Сейсембая — зайти в збитковий бізнес, а потім продати його росіянам — з точки зору фінансів виглядає просто подарунком небес. Але з точки зору реалій сьогоднішньої України трохи насторожує.

Іншим цікавим елементом біографії нового реформатора є досить багата історія відкритих проти нього кримінальних проваджень. Себто сварки з суворою казахстанською Фемідою, через які він то втікав із батьківщини, то, отримавши "гарантії безпеки" повертався – то справа житейська. А от кримінальне розслідування швейцарських правоохоронців, а також дослідча перевірка у Ліхтенштейні – всі ці заходи, хоч і завершилися, за великим рахунком, нічим, певний слід не біографії бізнесмена залишили.

Хоча той факт, що для Українців прізвище Сейсембая нічого не говорить, якщо вдуматися, є несправедливим. Оскільки казахський бізнесмен іще в 2015 році створив фонд прямих інвестицій для Казахстану та України - Asadel Partners Private Equity Fund. Про якісь інвестиції в казахську економіку з боку цього фонду чути доводилось, а от в українську – поки ні. Втім, це подробиці.

А суть полягає в тому, що над ефективністю процесу реформування української економіки та законодавства тепер працюватиме персонаж, який ніколи в житті не мав стосунку ані до практичного державного управління, ані навіть до якоїсь освіти в цій сфері. Натомість мав декілька епізодів, які можна розцінити, як проблеми із законом. А також історію навдивовижу плідної співпраці з російським бізнесом. Що викликає закономірні підозри. Втім, все ще залишається ненульовий шанс, що йдеться про тривіальний взаємопіар української влади і казахського бізнесмена. Принаймні, хотілось би на це надіятися.