Технологія Сороса: Як Путін готує в Україні власне громадянське суспільство

За три місяці своєї каденції президент Зеленський вже як мінімум двічі згадав про Віктора Медведчука в контексті його зв'язків з Росією та відстоюванням російских інтересів. Причому президент ніби навмисно хоче посваритись з Медведчуком і свідомо йде на конфлікт. Вже навіть Нацрада прагне відібрати ліцензію в телеканалу Newsone з пулу проросійського політика. Заступатися за Медведчука вже довелося Володимиру Путіну, який порадив Зеленському не переслідувати опозицію, бо наслідки можуть бути негативними. 

Така негативна увага до лідера "Опозиційної платформи - За життя" зокрема і до всієї політичної сили з її інформаціними каналами-придатками загалом має своє пояснення. Адже все це є елементами великої гри, коли відбувається боротьба за вплив не лише на сьогоднішній інформаційний простір, а й на майбутнє формування політичних позицій в Україні, зауважує Depo.ua.     

Наступ Зеленського на Медведчука

На фоні показної лояльності Медведчука до нової влади і намагання "влізти під шкіру" новому президенту зі своїми послугами забезпечення коннекту з Путіним, різкий тон Зеленського на брифінгу 10 липня 2019 року, коли йшлося про певні зрушення щодо Мінського процесу, виглядав доволі несподівано.

"Під час війни будь-які люди, у яких не проукраїнське бачення, не можуть монополізувати український канал. Ми повинні з цим розбиратися… Таким людям, як пан Медведчук, не дамо монополізувати наше українське телебачення", – заявив  Зеленський на запитання про телеканал NewsOne, який в той момент активно педалював тему проведення телемосту з одним з російських пропагандистських каналів. Тоді ж він пообіцяв, що питання інформаційної безпеки будуть врегульовані на законодавчому рівні після обрання нового складу Верховної Ради. І, як бачимо, за канал вже взялися.

Вдруге різкий меседж у бік Медведчука від Зеленського пролунав наприкінці серпня, у його програмному інтерв'ю 1+1 з нагоди перших 100 днів президента. "Партія пана Медведчука - ще велике питання, чи це його партія, чи це тимчасове об'єднання, і хто за цим стоїть - є велике питання, звідки у них гроші на фінансування партії, на фінансування каналів? У нас є відповіді, об'єми, звідки і з якої країни вони все це отримують. І це буде дуже гучна історія, яка дуже погано закінчиться", - заявив Зеленський.

Ймовірно президент натякав на можливе фінансування ОПЗЖ з боку Росії. І звідти ж, мовляв, прийшли гроші на купівлю каналів, які зараз входять до так званого "холдингу Медведчука. Йдеться про 112 Україна, NewsOne та ZiK. В цьому ж пулі, очікувалося, незабаром опиниться і 24 канал, який, за чутками, львівський мер Андрій Садовий вже був готовий продати. Але після однозначної негативної реакції Зеленського угоду ніби було скасовано.

У свою чергу Медведчук назвав абсурдними звинувачення Володимира Зеленського про непрозорість фінансування партії "Опозиційна платформа — За життя".

"Ці розмови - свідчення того, що ми в опозиції до Зеленського і його команди. Він усвідомлює, що є опозиційна політична сила, з якою він, на жаль, починає боротися незаконними політично-мотивованими методам, — заявив Медвудчук. Він додав, що партія фінансується з легальних джерел, гроші яких оподатковуються.

Публічний наїзд Зеленського на Медведчука є лише маленькою видимою частиною системної роботи команди Зе проти кума Путіна, який намагається монопольно контролювати канал зв'язку між Україною та Кремлем. І якщо з реалізацією цього плану у Медведчука відбувається певний провал, оскільки Зеленський шукає і знаходить способи контактування з Москвою в обхід Віктора Володимировича. То в плані привласнення російської повістки в Україні - у нього все гаразд. Адже саме ОПЗЖ разом з Медведчуком, Бойком та Рабіновичем залишилася єдиною проросійською партією в Україні. І думку саме про це цілодобово ретранслюють в українське суспільство згадані вище інформаційні канали.

Очевидно, що Зеленському кортить виправити це. І стоїть завдання як мінімум послабити монополію Медведчука на ринку проросійських настроїв. І як максимум - витіснити його з цієї ніші, замінивши іншими політичними проектами. В цьому напрямку, як свідчать певні чутки з владних установ, працюють і в СБУ, і в президентському офісі. Наразі вже напрацьовано масив доказів щодо джерел фінансування ОПЗЖ та телеканалів холдингу, які будуть незабаром пред'явлені суспільству.

Працюватимуть по Медведчуку відразу по двох напрямках: з одного боку його труїтимуть силовики, а з іншого - дискредитуватимуть перед електоратом.

Щупальця Кремля

В той же час Кремлю зовсім не вигідно, аби монополію слухняної ОПЗЖ на українському політичному "фронті" розмивали якісь інші політичні проекти - в першу чергу ті, які не контролюються Кремлем. Тож задля збереження і посилення своїх позицій на електоральній карті України, Москві доводиться переглядати та доповнювати інструменти роботи в нашому політичному просторі.

Схеми роботи Росії по Україні багато років були незмінно консервативними. Свій вплив на політику України Москва здійснювала переважно руками контрольованих олігархів та чиновників. Хрестоматійними прикладами такої роботи можуть бути міністр оборони часів Януковича Павло Лебедєв і голова СБУ того ж часу Олександр Якименко, які успішно розвалювали ввірені їм армію та спецслужбу в інтересах Росії. 

У період після 2014 року російський вплив перейшов у категорію відкритої війни. Переважна кількість агентів російського впливу була змушена або виїхати за кордон, або глибоко законсервуватись і не відсвічувати. Обмежено було і інформаційний вплив російського телебачення, яке було фактором активної підтримки п'ятої колони.

Тепер, після того, як відбувається певне потепління між країнами, росіяни намагаються відновлювати політичну роботу всередині України. І ця робота вже має дещо інші принади.

Йдеться, в першу чергу, про того самого Медведчука, який діє набагато тонше. Зберігаючи певну толерантність і демонструючи стриманість, він через свої канали формує новий пул експертів - ніби незаангажованих і проукраїнськи налаштованих. Очевидно, що до наступного виборчого циклу виросте ціла когорта підкованих і розкручених імен. Причому робота з розкрутки нових обличь Кремлем ведеться не лише за допомогою медведчуківських каналів, а й через соцмережі. Зокрема у мережі Телеграм, паралельно з Youtube та Facebook, утворюються та розкручуються нові канали, які за допомогою інсайдів та цікавої подачі інформації здобувають все більше прихильників.

І це справді, може стати значним фактором впливу в майбутньому, як колись таким фактором в Україні стало збудований за американський та європейський кошт громадяський сектор - систему неурядових організацій у різних сферах суспільного життя, які сьогодні стали потужним інструментом впливу на суть державних рішень. А з огляду на обставини формування нового українського уряду - ще й постачальником ключових кадрів для української влади.

Схоже, що у Кремлі не тільки усвідомили, а й взяли на озброєння методи Сороса з вирощування людського ресурсу, орієнтованого на конкретний геополітичний напрямок. І маючи в руках стільки медійних каналів, вони мають куди кращі стартові можливості, аніж їх мали американці з європейцями в середині 2000-х.

Не варто забувати і про Шарія, в якого є ціла партія, що набрала більше 2% на останніх виборах. До неї залучили молодь, Шарій діє через діджитал і вже готується до місцевих виборів. І саме його політсила може стати тією платформою для підготовки проросійського громаднського суспільства. Наприклад, він запустив мобільний додаток, в якому його партійці оцінюють державні установи, пишуть відгуки. І якщо їм дещо не сподобається, блогер обіцяє навідуватися туди партійним активом. Типове таке громадянське суспільство, в якому будуть свої лідери. 

Гра України

В усіх цих розкладах Україна залишається об'єктом гри, але аж ніяк не суб'єктом: граємо не ми, а грають нами. Всі спроби перехопити ініціативу у "старших партнерів" зазвичай закінчуються ударами електрошоку - аби вівці не не виходили за визначені межі.

Так було, в тому числі, і за президентства Петра Порошенка, який дуже цікавився інформаційним ринком України. Але його зусилля, включаючи 5 канал, буцімто канал Прямий і плеяду так званих блогерів-порохоботів, спрямовувалися швидше на внутрішньовидову боротьбу всередині країни, аніж були претензією на самостійну гру самої країни.

Щодо Зеленського, то він поки що також демонструє спрямованість на внутрішній ринок. Хоча, заради справедливості, треба сказати, що принаймні декларативні і боязкі спроби вдарити по зовнішнім векторам в його команді здійснюють, коли заявляють про наміри створити російськомовний канал.

Це говорить про те, що Зеленський, який колись встиг спробувати на смак фінансові масштаби російського кіношного і телевізійного ринку, плекає апетити туди повернутись. Хоч з бізнесовим, хоч з політичним проектом. А якщо це буде симбіоз - тим ще краще. 

Звісно з нинішньої позиції України здається, що зазіхати на російський інформаційно-політичний ринок - щось на кшталт підліткового донкіхотства. Але по зрілому міркуванню можна дійти висновку, що в голові Зеленського з його нахрапистістю, такий задум цілком може народитись і визріти. 

Можливо саме тому в Офісі на Банковій нещодавно з'явився такий дещо підзабутий персонаж як Валерій Хорошковський, за участі якого Зеленський колись підкорював російський кіноринок. Бо саме на роки співпраці Хорошковського та Зеленського припадають перші успішні кінопроекти останього на Росії.

В цю гіпотетичну геополітичну парадигму чудово лягають наміри умовного Заходу, які збігаються і з планами Зеленського, створити з нього такий собі приклад носія нової політичної культури і потім як осиковим колом розганяти пострадянський сумрак на північ і на схід від Києва.

Головно тільки нам не помилитись в очікуваннях з напрямком вектору, який може культивуватись в надрах президентського Офісу - щоб це був саме експорт української демократії, а не імпорт російської імперськості.