Пісні аполітичного акина: Чому Порошенка дуже приховано благословили 75% виборців

Автор: Олесь Мартинюк

Для того, щоб це зрозуміти, варто подумки повернутися у травень 2014 року. Тоді в першому турі за підтримки майже 55% виборців переміг Петро Порошенко. Чому? В першу чергу тому, що українцям було страшно – анексія Криму, війна на Донбасі, сепаратистські заколоти в Харкові та Одесі. Українці хотіли сильного дорослого "дядю", який би їх заспокоїв і врятував. Тоді вони не надто думали про курс гривні, підвищення пенсій, платежі за комуналку. Головним їм здавалося врятуватися від жахів війни. Уявіть, якщо б на той момент балотувався Зеленський? А був він не менш відомий тоді, ніж тепер. Чи проголосували б тоді українці за коміка? Звісно ж, ні. Сам Зеленський зізнався, що в 2014 році голосував за Порошенка. Дозволити собі таку витівку перелякані українці не могли.

Що ж змінилося за 5 років? В плані війни - дуже багато. Не будемо перераховувати усе, лише констатуємо - війна далеко відступила від порогу домівок простих українців. І в їхній уяві вона відступила, до речі, набагато далі, ніж в реальності.  І отут вони згадали і про курс гривні, і про пенсії, і комунальні платежі. І захотіли більшого. Але саме це бажання засвідчує те, що Порошенко абсолютно упорався зі своїм завданням – люди почувають себе настільки безпечно, що готові ризикнути синицею в руках заради журавля в небі і голосують за недосвідченого коміка. Ну, і, мабуть, не слід нагадувати, як демократично і вільно у нас відбулися вибори, що також чимала заслуга Порошенка, який гідно прийняв поразку.

Історія Петра Порошенка дуже нагадує те, що відбулося в Британії зразу після війни і перемоги. Так шанований українцями Вінстон Черчилль зазнав нищівної поразки на виборах через два місяці після того як привів Сполучене Королівство до перемоги. Черчилль, як і Порошенко, став керувати державою у найскладніший для неї час. До початку війни Черчилль вважався дещо божевільним одинаком, який безпідставно торочить про німецьку загрозу. Але коли його похмурі пророцтва збулися, його зразу покликали в уряд. А коли Британія почала програвати війну, то він став безальтернативним кандидатом в прем’єри. Його авторитет і популярність в народі були беззаперечними під час війни. Але як тільки вона закінчилася, то британцям здалося, що Черчилль їм більше не потрібний.

І ось чому: прості британці, як і українці, згадали про "мирські блага". Справа в тому, що під час війни в Британії була фактично збудована соціальна держава і британці не хотіли відмовлятися від цих здобутків. Вони підозрювали, що консерватор Черчилль згорне усе це і віддали перевагу лівим лейбористам. Спроби Черчилля лякати британців, що лейбористи запровадять своє гестапо, ні до чого не призвели. І навіть його донька Сара йому заявила, що він дещо перегнув палицю і просто не знає, як живуть більшість простих британців. Дружина Клементина казала те саме і навіть "троллила" його тим, що він якось заблукав у метро.  А коли Черчилль таки програв виборчу гонку, його краща половина все ж вирішила його підбадьорити і сказала, що результат виборів - це "приховане благословіння". На це сер Вінстон дещо похмуро пожартував, що, якщо це благословіння, то "на даний час воно приховане дуже добре".

Черчилль повернувся до влади і повернувся у розпал "холодної війни". Судячи з усього, британцям знову стало страшно. Що ж до Порошенка, то і він має непогані шанси на "камбек". А усім, хто казатиме, що порівняння Порошенка и Черчилля не коректні, бо ж перемоги в нас ще нема, і Дюнкерк – це не Дебальцеве, і в Британії не крали, то хочеться нагадати: по-перше, у Черчилля був Ла-Манш, по-друге, у Черчилля були потужні союзники і, якщо б не США, то Британії, мабуть, довелося б підписувати свій "Мінськ". І, по-третє, наскільки ми - британці, настільки й Порошенко - Черчилль.