Кампанія за Фокіна і Кравчука: Чому Банкова стала на захист мінських переговорників

Після того, як скандал довкола висловлювань члена ТКГ Вітольда Фокіна досяг апогею, і від озвучених ним тез почали відхрещуватися не тільки політичні важковаговики чинної влади, але й чимало депутатів "Слуги народу", на Банковій, схоже, вирішили, що настав час нарешті якось реагувати на катастрофічну ситуацію з діяльністю "новачків" в українській делегації.

Тим паче, що трапився і зручний інформпривід – вчорашнє засідання мінської контактної групи, яка до Мінську жодного фізичного стосунку давно не має. Хоча росіяни періодично й згадують на засіданнях про необхідність туди повернутися. Напевно, для підтримки авторитету бацьки.

До відбілювання іміджу Кравчука з Фокіним взялися майстри слова – члени ТКГ Денис Казанський та Сергій Гармаш. Розповіли, що Леонід Кравчук на останньому засіданні продемонстрував небачену жорсткість у спілкуванні з очільником російської делегації Борисом Гризловим. Який, від роздратування суворою і рішучою позицією українських переговорників, замалим не впав в істерику. А може, навіть і впав. Але перед тим встиг відключити відеозв'язок.

Паралельно із тим Гармаш заявив, що видання Страна.ua безсоромно спотворило слова Фокіна про "всезагальну амністію", забравши з них продовження про "окрім тих, в кого руки по лікоть в крові". Головред "Страны" Гужва, звичайно, швиденько заявив, що Гармаш із Фокіним кажуть неправду. Що для всіх, знайомих із трудами як цього славного журналіста, так і його проекту, навряд чи стане серйозним аргументом.

Насправді, всі речі, які говорять Казанцев і Гармаш, звичайно, мають право на існування. Цілком можливо, що Кравчук – непоганий переговорник. І не завжди "поміж крапельками". А видання Страна.ua дійсно перекрутило слова Фокіна.

Але тоді випливає наступне питання – яким є рівень реальної компетентності Фокіна, який пішов на інтерв'ю до цього чудесного видання? "Діда просто підставили" – це, звичайно, чудово, але що робить в переговорній групі людина, яка не пам'ятає, перед ким і про що можна говорити? Не кажучи вже те, що окрім пасажу з амністією був ще й момент із "особливим статусом" для всього Донбасу. Стосовно якого спроби Гармаша переконати всіх, що Фокін, насправді, мав на увазі кравчуківські "вільні економічні зони", виглядають ще менш переконливо.

Втім, сам факт організованої без зайвого поспіху і невеличкої за обсягом інформаційної кампанії на користь "дідусів" свідчить про декілька речей. Якщо подальша доля Фокіна в переговорній групі дотепер під питанням, то Леонід Макарович там, напевно, все-таки закріпився. Можливо, саме тому перший президент поспішив як засудити заяву Фокіна, так і повідомити, що призначення Фокіна в ТКГ ніяк з особою Кравчука не пов'язане, а рішення про нього було прийнято виключно чинним президентом.

Наступний момент полягає в тому, що заяви Фокіна свідчать про відсутність чіткої і узгодженої позиції стосовно майбутнього Донбасу навіть серед членів українській делегації, які сідають за стіл переговорів з росіянами. Це якщо виключити припущення, що таку позицію хтось із кимось все-таки узгоджував, а Фокін цей момент пропустив.

Ну а нарешті фінальним, і, можливо, найменш втішним висновком зі всієї цієї історії може служити той факт, що явно запізніла і не дуже адекватна реакція Банкової на інцидент з Фокіним свідчить, що чинна президентська команда зараз сприймає переговори в форматі мінської ТКГ як токсичну і безнадійну тему. І цікавиться виключно впливом цих переговорів на рейтинг своєї політсили, а не їхнім смисловим наповненням. Можливо, саме тому заяву Фокіна майже не коментував Єрмак – який заявив, що вона ніяк не співвідноситься з офіційною позицією України, і фактично проігнорував Рєзніков.

Не хотілося б вірити заявам проросійських ресурсів, але і заяви української делегації про успіхи у справі визначення нових ділянок для розведення сил та розмінування теж є, скажемо м'яко, неостаточними. Оскільки "принципово погоджені" ділянки в межах "рамкових угод", про які відзвітувала прес-служба президента, російську сторону "не задовольняють". Звичайно, про сепаратистів і їхніх російських кураторів всі ми можемо сказати багато і різного, але навіщо українська делегація звітує про досягнення домовленостей, яких насправді, здається, немає? Питання риторичне.

Оскільки той факт, що команда Зеленського розглядає "мінський процес" виключно як чинник впливу на свій рейтинг (при тому, здебільшого, негативний чинник), а не як реальний переговорний процес із бодай примарними шансами на реальний успіх, здається, вже ні для кого не секрет.