Об'єднавчий Собор: Як створять і хто очолить нову Православну Церкву в Україні

Depo.ua пропонує повний гід по подіях довкола відновлення автокефалії українського православ'я. А також ми пояснюємо, чого варто очікувати на Соборі 15-го листопада, і що за фейки плодить Росія.

Рух до Томосу

Насамперед – що таке Помісна церква? Так за церковною традицією називають об'єднання православних віруючих, створене за територіальним принципом. Помісна церква є незалежною і самоврядною на території держави, межі її впливу зазвичай співпадають з державними кордонами.

Про необхідність створення помісної Української православної церкви говорять чи не всі роки нашої незалежності. Дещо активізувалися ці розмови за президента Ющенка, який навіть зустрічався зі Вселенським патріархом Варфоломієм, але тоді це сприймалося як утопія.

І лише з початком воєнної агресії Росії проти України необхідність відновлення історичної справедливості і зменшення впливу Кремля на мізки українців стала очевидною. Адже вплив Московської патріархії міцно тримає Україну в московській орбіті. Офіційний Київ почав працювати в цьому напрямку. У червні 2016 року Верховна Рада звернулася до Вселенського патріарха з проханням про надання церковної автокефалії. У відповідь у січні 2017-го патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет заявив: процес формування такої церкви почався.

Після зустрічей із патріархом Варфоломієм навесні 2018 року президент Петро Порошенко вніс до Верховної Ради проект звернення до патріарха про надання Томосу (фактично в цьому випадку – дозволу) про автокефалію православної церкви в Україні. Для отримання автокефалії треба, щоб до Вселенського патріарха звернулися глава держави, парламент і церковні ієрархи православних церков України. Відповідне звернення 18 квітня передали президенту очільники УПЦ КП і Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Після цього своє слово сказав парламент, 19 квітня 268 голосами підтримавши звернення.

Відразу після цього Священний Синод Вселенського Патріархату ухвалив почати процедури, необхідні для надання автокефалії Українській православній церкві. Порошенко оптимістично заявляв, що отримання статусу помісної церкви має завершитися до 28 липня – дня 1030-річчя Хрещення Русі. Але з різних причин процес затягнувся ще на півроку.

Серйозний спротив чинила і продовжує чинити Московська церква та її філія в Україні. Ще у квітні керівництво Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) настійливо рекомендувало своїм вірним направляти листи Вселенському патріарху з вимогою не надавати Томос. До єпархій надійшли десятки тисяч бланків таких листів, які треба було заповнити за наданим зразком. Але ця акція провалилася: люди не надто охоче виконували вказівку з Москви.

Попри негативні прогнози, поки провалилися й інші провокації, які готували в Кремлі: московським агентам у рясах не вдалося ані збурити своїх прихожан, ані спровокувати громадянські конфлікти за церковні споруди і майно, під час яких могла пролитися кров. Принаймні поки що народ виявляється мудрішим за деяких своїх пастирів. Також відіграла свою роль чітка позиція Вселенського Патріархату. Ще у червні Патріарх заявив: у Константинополі ніколи не визнавали церковної влади Москви над Україною.

Розуміючи, що програють церковну партію, росіяни ввели в бій важку артилерію. 31 серпня з Варфоломієм в його резиденції на Фанарі (історичний район Стамбула) зустрівся російський патріарх Кирило, який понад дві години безуспішно переконував предстоятеля Константинопольського (Вселенського) патріархату в недоцільності надання Томосу Українській церкві. Позиція Варфоломія була зваженою, але чіткою: він заявив, що Томос Україна отримає, і це рішення остаточне. Ці слова передав митрополит Гальський Еммануїл.

Тоді ж з'явився ще один важливий коментар з Фанара, який стосується України. Представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков архієпископ Тельміський Іов (Геча) запевнив, що Константинополь ніколи не визнавав канонічною анафему, накладену Російською церквою на гетьмана Івана Мазепу.

Тим часом Вселенський патріархат ухвалив кілька ключових рішень, які власне й відкрили дорогу проведенню суботнього Собору в Софії Київській. Насамперед 2 вересня на Архієрейському соборі єпископи дали позитивну відповідь на питання про те, чи має право Константинопольська церква на свій розсуд надавати автокефалію церкві, яка про це просить. Іншими ключовими пунктами Вселенського Патріарха Варфоломія, які стосуються українського питання, стали:

- перенесення місця перебування митрополитів Київських на початку XIV ст. до Москви відбулося без благословення Константинопольської Матері Церкви і український народ не раз робив кроки до усунення з-під влади Москви;

- Патріархат у Москві був проголошений без включення до нього Київської Митрополії;

- лист (про надання Москві Патріархату) від 1686 р. з'явився під тиском і в ньому йшлося лише про надання дозволу (вжите англійське слово "ліцензія") Московському патріарху посвідчувати Київського митрополита. Але цей митрополит мав і надалі визнавати Вселенського Патріарха як свого главу і перебувати в його юрисдикції, про що мало свідчити згадування імені Вселенського Патріарха за богослужінням. Ці умови не були дотримані;

- жодних інших документів, які б свідчили про "повну передачу" Київської Митрополії в юрисдикцію Московського Патріархату, невідомо.

Тоді ж Варфоломій призначив до Києва своїх представників, архієпископа Памфілійського Даниїла (Зелінського) із США і єпископа Едмонтонського Іларіона (Рудника) з Канади. Обидва – 46-річні уродженці України, належать до групи єпископів Вселенської церкви українського походження. Їхнє завдання – сприяти будівництву Української церкви.

Після цього процес створення єдиної автокефальної церкви в Україні прискорився.

Втративши ініціативу, РПЦ вибухнула погрозами і 14 вересня терміново скликала синод, який загнав російську церкву в добровільний розкол, зупинивши її участь у всіх заходах та структурах, де головує Константинопольський патріархат. Зокрема, призупинив молитовне поминання Константинопольського патріарха Варфоломія під час богослужінь. Остаточно у прірву власної ненависті РПЦ впала за місяць, але не порушуватимемо хронології подій.

Синхронно діяли і представники цієї церкви в Україні. Відомий численними скандалами і любов'ю до розкошів намісник Києво-Печерської Лаври (Московський патріархат) митрополит Павло (Лебідь) в YouTube пригрозив українцям "божим прокляттям", якщо ті захотять повернути Україні приміщення лаври. У свою чергу, глава УПЦ Московського патріархату Онуфрій під надуманим приводом відмовився зустрічатися з представниками Константинополя у Києві.

23 вересня Вселенський патріарх Варфоломій під час літургії у Церкві Св. Фоки в Стамбулі сказав, що відправив всім зацікавленим сторонам повідомлення про те, що Україна отримає автокефалію, оскільки це її право.

"Українське питання" обговорювалося на Фанарі й 11 жовтня, у завершальний день триденного засідання Синоду Вселенського патріархату. Тоді з'явилася низка нових важливих рішень:

- підтвердили ухвалене раніше рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкви України;

- вирішити відновити Ставропігію (фактично – посольство чи місія) Вселенського Патріарха в Києві – "одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували";

- зняли накладену Москвою анафему на предстоятелів УПЦ КП Філарета і УАПЦ – Макарія. А також "відновлено спілкування їхніх вірних із Церквою";

- скасовано зобов'язання листа 1686 року, виданого у зв'язку з обставинами того часу, яке надавало право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита. Іншими словами, анексію Київської Митрополії Руської церквою зразка 1686 року визнано незаконною.

Також Константинополь звернутися до всіх сторін із закликом не захоплювати церкви і монастирі, а також утриматися від насильницьких дій.

Ці рішення викликало лють Москви. Їх тут же назвали неканонічними і пригрозили цілковитим розривом євхаристійних відносин з Константинополем. А вже наступного дня після Синоду на Фанарі, 12 жовтня, Синод Російської православної церкви, скликаний у Мінську, де-факто розірвав єдність з Константинопольським патріархатом – тобто зі світовим православ'ям. У храмах Московського патріархату припинили молитовне поминання Константинопольського патріарха Варфоломія, зупинено спільне служіння священиків Московського і Константинопольського патріархатів. При цьому зі свого боку Вселенський патріархат на такі нехристиянські кроки не пішов.

Не сплять і в Києві. 18 жовтня Верховна Рада підтримала ініціативу президента і передала в постійне користування Константинопольському патріархату Андріївську церкву в Києві (нею досі користувалася УАПЦ) для забезпечення зв'язків автокефальної української церкви зі Вселенським православ'ям.

3 листопада в Стамбулі український президент і Константинопольський патріарх підписали угоду про співпрацю і взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом. Варфоломій заявив, що надання автокефалії "допоможе подолати розкол, який існує в Україні вже 30 років".

У відповідь собор єпископів УПЦ Московського патріархату, що відбувся 13 листопада в Києво-Печерській лаврі, вирішив, що процес надання Томосу є "штучним, нав'язаним ззовні, не відображає внутрішньої церковної необхідності, не принесе реальної церковної єдності та поглибить розділення і посилить конфлікти серед народу України". Московські попи заявили, що всіма наявними методами захищатимуть свої права.

Але рух до Томосу Української церкви вже не зупинити. Останнім за часом важливим рішенням Вселенського патріархату стало затвердження проекту конституційного Статуту Української православної церкви. Це сталося 29 листопада на черговому засіданні Синоду Вселенського патріархату. Саме після цього й було названо дату проведення Об'єднавчого собору – 15 грудня 2018 року, і місце проведення – свята Софія Київська.

Що повинен вирішити Собор

В Об'єднавчому соборі візьмуть участь представники Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, а також частина єпископів Української православної церкви Московського патріархату. Відповідні запрошення вже підписав Вселенський патріарх Варфоломій. Московський Онуфрій цей лист демонстративно повернув відправнику.

Учасники Собору повинні ухвалити рішення про об'єднання церкви та обрати її предстоятеля. Саме патріарху об'єднаної церкви Вселенський патріарх Варфоломій після спільної літургії вручить Томос.

Патріарх УПЦ КП Філарет повідомив, що від цієї церкви братимуть участь у Соборі понад 40 архієреїв. 12 архієреїв, за його словами, буде від УАПЦ і три або чотири – від Московського патріархату.

А 13 грудня Українська православна церква Київського патріархату проведе свій архієрейський собор, де визначиться з лінією поведінки на головну подію століття для українського православ'я.

Основним проблемним питанням, відповідь на яке покликаний дати Собор, є ім'я нового предстоятеля УПЦ. Очільник УАПЦ Макарій повідомив, що не висував свою кандидатуру на очільника Єдиної української церкви, підтримає того, кого запропонує Вселенський патріарх.

Натомість ані Київський патріархат, ані сам 89-річний Патріарх Філарет офіційно не заявляли, що харизматичний лідер УПЦ (КП) не претендуватиме на голову нової Церкви. Медіа повідомляють, що Філарет прагне зберегти вплив на автокефальну церкву, навіть якщо відмовиться балотуватися на її предстоятеля. Таких форм є щонайменше дві: почесне предстоятельство і через наступника. Прецедент почесного предстоятельства в українських церквах є – покійний митрополит Української греко-католицької церкви Любомир Гузар передав формальну владу в УГКЦ митрополиту Святославу, але до смерті залишався почесним лідером церкви і беззаперечним авторитетом для її прихожан.

Так чи інакше, але амбіції УПЦ КП як ядра нової церкви врахувати доведеться. Найпотужнішою фігурою в оточенні Філарета вважають Митрополита Переяславського і Білоцерківського Єпіфанія. Його ім'я називають серед реальних претендентів на титул. Інша група впливу в УПЦ КП орієнтується на митрополита Луцького і Волинського Михаїла (Тимофій Зінкевич).

Очолити Помісну Українську Православну Церкву може хтось із згаданих вище посланців патріарха Варфоломія. Однак, на думку релігієзнавця, народного депутата Віктора Єленського, швидше за все, це буде один з тих ієрархів, які зараз керують єпархіями або церквами в Україні.

Окрім цього, за чутками існує ще кандидатура митрополита Вінницького та Барського Симеона від УПЦ МП. Зокрема, через близькість до президента України Петра Порошенка. Але його кандидатура насправді є занадто конспірологічною.

Можна згадати, що після смерті митрополита Володимира (Сабодана) в серпні 2014 року Симеон був одним з кандидатів на виборах нового предстоятеля УПЦ МП. У першому турі він зміг заручитися підтримкою лише дев'ятьох єпископів УПЦ МП, програвши митрополиту Бориспільському і Броварському Антонію (Паканичу) і майбутньому переможцю митрополиту Чернівецькому і Буковинському Онуфрію (Березовському). У другому турі Симеон набрав лише один голос, на другому місці опинився митрополит Антоній (25 голосів), новим главою УПЦ МП тоді був обраний митрополит Онуфрій з 48 голосами.

У ЗМІ тоді писали, що Симеон показав досить хороші результати і не заручався ані церковним, ані світським адмінресурсом.

Щоб пом'якшити процес вирішення завжди непростого для українців кадрового питання, Вселенський патріархат наполягає на участі в Соборі не тільки єпископів, але також священиків і мирян (проти цього начебто заперечує УПЦ КП: це питання буде розглядатися цією церквою 13 грудня), а також таємному голосуванні за кандидатуру предстоятеля нової церкви.

Є й низка інших дражливих моментів: вони стосуються точної назви нової церкви (вочевидь, ця назва дещо різнитиметься для зовнішнього і внутрішнього вжитку), титулу її предстоятеля. І низки суто внутрішньоцерковних проблем – скажімо, хто варитиме миро для потреб вірних чи щодо можливості апелювати до Константинополя у внутрішніх суперечках.

При цьому важливо спростувати московські міфи і вкидання останнього часу. Насамперед щодо того, буде це незалежна церква або підпорядкована Вселенському патріархату. Як зауважив директор Національного інституту стратегічних досліджень Ростислав Павленко, йдеться про незалежну церкву, яка отримає місце в диптиху, тобто в порядку згадування православних церков як незалежна церква.

Сам диптих сьогодні має такий вигляд: 1. Константинопольська. 2. Олександрійська. 3. Антіохійська. 4. Єрусалимська. 5. Російська. 6. Сербська. 7. Румунська. 8. Болгарська. 9. Грузинська. 10. Кіпрська. 11. Елладська. 12. Албанська. 13. Польська. 14. Чеських земель і Словаччини. 15-ою стане Україна.

Сподіваємося, різні "вузькі місця" не стануть перешкодою на шляху створення Української Церкви.