Не тільки Цой: Що не так із забороню російськомовного культурного продукту в Києві

Мотиви рішення столичних обранців народу - захистити український інформаційний простір від гібридних впливів держави-агресора, яка намагається зруйнувати українську національну ідентичність, культуру, традиції, звичаї та історичну пам’ять. За словами депутата Київської міської ради, голови постійної комісії з питань освіти і науки, молоді та спорту Вадима Васильчука, "фактично передбачено заборонити публічне висвітлення та демонстрацію російськомовних товарів та послуг, які створені у процесі провадження діяльності у сфері культури". Мораторій також розповсюджується на об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.

Це рішення київських депутатів цілком лягає в русло декомунізації і дерусифікації, проте воно значно складніше, аніж механічно перейменувати на Троєщині вулицю любимого в СРСР американського письменника Теодора Драйзера на нелюбимого американського президента Рональда Рейгана. Заборони, які стосуються мови та загалом культурного продукту, викликають дискусії в суспільстві. Приймаючи такі рішення, потрібно трохи дивитися у майбутнє. Чи не зашкодять вони суспільній солідарності у повоєнній Україні та чи не доведеться їх переглядати під тиском наших європейських партнерів, коли нас запросять до ЄС.

Почнемо з того, що у рішенні Київради не так. Перше: змішано в купу все російськомовне - книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори, музичні звукозаписи, вироби художніх промислів, театральні і циркові вистави, концерти та культурно-освітні послуги і так далі. Якщо заборона російськомовних пісень, кінофільмів, вистав чи матрьошок, які десятиліттями продавалися туристам на Андріївському узвозі, не викликає зауважень, то з книжками і художніми альбомами столичні депутати перегнули палку. З якісними художніми альбомами у нас проблеми, цей різновид друкованої продукції видавався малими тиражами з огляду на обмеженість попиту та вартість друку. Тому цю нішу значною мірою заповнили альбоми, надруковані в росії. До повномасштабного вторгнення вони не потрапляли під заборону. Вилучити їх із продажу чи з бібліотек в наказному порядку, звісно, можна, але, по-перше, мотивація, що під репродукцією назва написана російською, хибує на логіку, приміром, якщо це альбом з картинами європейських митців. По-друге, торговельні мережі нестимуть збитки, які їм ніхто не компенсує. По-третє, якщо йдеться про заборону культурного продукту, не тільки російськомовного, має бути експертний висновок з причиною такого рішення. Як при перейменуванні вулиць, парків, скверів. Відповідна експертна комісія рекомендує депутатам, що і чому потрібно перейменувати. І не всі назви, пов’язані з російськими чи радянськими культурними діячами, міняють. Приміром, у київських музеях є твори російських митців, художників і скульпторів, деякі з них жили в Україні, втім не належали до україномовного культурного середовища. Що не применшує їхньої значимості для нашої культури. Наприклад, на згаданій Троєщині вулиця Марини Цвєтаєвої віднедавна носить ім’я художниці Олександри Екстер. Вона хоч і прожила більшість життя за межами Києва та України, і навряд чи володіла українським словом, однак її знають як українську авангардистку.

Ще більш дивна ситуація із забороною книг. Безсумнівно, на нашому книжковому ринку не повинно бути мілітаристської літератури з-за поребрика - книжок, які пропагують "русскій мір" і війну проти України, умовно кажучи, усіляких дугіних чи прилєпіних, і навіть тих, котрі прикидаються "хорошими росіянами" на кшталт Акуніна чи Пелевіна. Але забороняти книги з перекладами російською творів неросійських письменників та філософів можна за умови наявності перекладів українською. Не секрет, що держава мало дбала і дбає про літературний переклад. Уже чотири роки діє закон про державну мову, проте досі не ухвалено програму її розвитку. В такій програмі має бути пункт про підтримку державою перекладацької діяльності.

Було б чудово, якби Київрада наступним рішенням ініціативно виділила кошти на якісний переклад державною мовою сучасних хоча б європейських літераторів чи мислителів. А поки що читач за наявності перекладу російською скачуватиме такі книги в мережі. Патріотизм чи його відсутність тут ні до чого, просто для українців, які не знають англійської, це найбільш зручний та простий спосіб отримати бажане.  так легше читати і розуміти. Нарешті, значний літературний доробок у світі робиться не найбільш вживаною англійською, а національними мовами. Чекати на переклад таких авторів українською можна вічно. Особливо якщо вони не належать до переліку розкручених і розпіарених.

Звідси короткий висновок – столичні депутати своїм рішенням обмежили доступ киян до всесвітньої бібліотеки знань. Опоненти парирують: воно стосується лише публічного використання, а в інтернеті скільки хочеш, стільки й читай. Але у нас дуже багато співгромадян люблять читати книги, а не букви з екранів телефонів. Якщо в магазинах чи на книжковому ринку на Почайній всю російськомовну літературу вилучать або за її продаж штрафуватимуть, люди шукатимуть інші місця, де купити книгу, яка їх цікавить. Таким чином, продаж російськомовної книги просто піде у підпілля. Від цього не виграє ні Київ, ні держава, ні читачі.

З цього випливає друге "не так" у рішенні столичних обранців: хто і як його виконуватиме, хто контролюватиме, чи буде покарання продавців і покупців забороненої продукції і так далі. На рівні держави немає заборон на все російськомовне, є заборонений контент – співаки і письменники, які підтримують війну. Тут доречно згадати скандал із підлітком, який у Львові виконував пісні Віктора Цоя. У відповідь на зауваження він обматюкав депутатку Наталію Піпу, його за це покарали. Згодом Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти пояснило: пісні Цоя не підлягають забороні на публічне виконання на території України, бо рок-музикант не був громадянином російської федерації. Виходить, після рішення Київради в окремо взятому Києві співати Цоя заборонено. Хоча згідно із законодавством – ні.

Якщо рішення ухвалене, його хтось має виконувати. Поліція не має на це повноважень, оскільки діє згідно із законами держави, а не побажаннями місцевої влади. Уявімо ситуацію: поступив сигнал, що на книжковому ринку в Києві торгують російськомовними книгами. Хто має реагувати на сигнал? У столиці діє муніципальна варта, але вона не наділена всіма функціями поліції. То ж максимум, що можна зробити – провести профілактичну бесіду з продавцями російськомовної продукції. Ні відбирати у них крам, ні затримувати ніхто права не має.

Третє "не так" у рішенні столичних депутатів – воно сприятиме зростанню протестних настроїв у суспільстві, які конвертуються у підтримку умовної партії "ватників". Depo.ua свого часу аналізував імовірність появи в Україні політичного проекту, навколо якого єднатимуться супротивники жорсткої дерусифікації. Це не буде перезавантаження проросійської ОПЗЖ, після війни воно неможливе. Своїх прихильників така партія знайде у середовищі громадян, ображених утисками у мовному і культурному питанні.

Зараз ніхто не може оцінити відсоток ображених, але він – чималий. У тому числі в Києві доволі багато людей, які попри війну спілкуються російською. Не будемо вдаватися до моралізаторства, відзначимо інше – частина таких співгромадян шукатиме захисту у політиків. Отже, попит породить пропозицію. Не складно здогадатися, що ці політики апелюватимуть до європейського законодавства, яке ретельно дбає про толерантність та бореться з мовою ненависті за національною ознакою. Незрозуміло, навіщо допомагати зрощувати в Україні такий політпроект. Ну а коли справа дійде до запрошення України в Євросоюз, нинішні патріотичні, але не до кінця продумані рішення місцевої влади доведеться переглядати. Нагадаємо, серед критеріїв Єврокомісії є пункт про національні меншини. Він не поширюється на росіян і тим більше на російськомовних українців, проте ми не знаємо, які політичні настрої в ЄС на той момент домінуватимуть. Тому рішення, які стосуються складної гуманітарної сфери, мають враховувати ризики для нашої європерспективи. Якими б патріотичними вони не виглядали на сьогоднішній день.