Два кроки з семи: Що йде не за планом на шляху України в ЄС

Як нам давали статус кандидата в члени ЄС авансом

9 травня минулого року Україна фіналізувала опитувальник для отримання статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Місяць по тому глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен заявила: моральний обов’язок ЄС – зробити членство України реальністю, проте і сама Україна має виконати необхідні для вступу умови і відповідати стандартам. Тоді Depo.ua прогнозував, що наша країна отримає статус кандидата авансом, але нам поставлять умови, без виконання яких подальше проходження шляху буде складним. 17 червня 2022-го Єврокомісія рекомендувала надати Україні кандидатсво і сформулювала сім кроків, які для цього потрібно зробити. Вони відомі, але ще раз нагадати їх буде не зайвим:

• Прийняття та впровадження законодавства про процедуру відбору суддів Конституційного Суду України, включаючи процес попереднього відбору на основі оцінки їхньої доброчесності та професійних навичок, відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії;
• Завершення перевірки доброчесності кандидатів у члени Вищої ради юстиції та відбір кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
• Подальше посилення боротьби з корупцією, зокрема, на високому рівні. Завершення відбору та призначення нового директора НАБУ та прокурора САП;
• Забезпечення відповідності законодавства щодо боротьби з відмиванням грошей стандартам Групи з фінансових заходів (FATF);
• Має запрацювати "антиолігархічний" закон;
• Необхідно привести законодавство про ЗМІ у відповідність до європейського аудіовізуального законодавства;
• Необхідно завершити реформу законодавчої бази для національних меншин, яка зараз готується згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії та розробити механізми її впровадження.

23 червня, рік тому, Європарламент рекомендував надати Україні і Молдові статус кандидатів на вступ до ЄС. Depo.ua тоді проаналізував, наскільки швидко українській владі вдасться виконати поставлені перед нею вимоги. На той момент, нагадаємо, ще не був навіть призначений переможець конкурсу на посаду керівника САП. Рік тому картина виглядала доволі песимістичною, адже виконання кожного із кроків потребувало політичної волі керівництва країни, злагодженості депутатів Верховної Ради, відходу наших владних структур від традиційної практики політичних договірняків з групами впливу. Також непокоїли заяви окремих посадовців, що, мовляв, бажання європейців виконати просто. А непокоїли через те, що у наших можновладців та у європолітиків погляди на одні й ті ж речі часто кардинально відмінні. Це один із ключових моментів, які стримували нашу євроінтеграцію при всіх президентах, всіх урядах і всіх каденціях парламенту. Тепер, коли в Єврокомісії оцінили роботу української сторони за рік після набуття статусу кандидата, стало зрозумілим – тодішні побоювання були небезпідставними.   

Кадри в САП і НАБУ, закон про медіа і подвижки у реформі судочинства

Отже, коротко, що виконано. Перше: Олександр Клименко таки керує САП. На відкритому конкурсі обрали нового директора НАБУ. Ним став Семен Кривонос. Антикорупційна вертикаль НАЗК – НАБУ – САП – ВАКС остаточно сформована і має своїх керівників. З одного боку, це дійсно дало результат, кількість гучних справ зросла, з іншого – суспільство вимагає швидшого покарання для підозрюваних у корупції. То ж якщо оцінювати виконання вимоги Єврокомісії в балах, то можна поставити "задовільно". Власне такої думки дотримуються й наші європейські партнери. Глава МЗС Німеччини Аннелена Бербок днями заявила: прогрес України відчутний, однак потрібно покласти край "30-річному кумівству і корупції". Така заява означає, що людей, які прийматимуть рішення щодо запрошення України до ЄС, ми поки ефективною боротьбою з корупцією не вразили.

Далі – закон про медіа. Його парламент підтримав у грудні і Єврокомісія це нам зарахувала. Втім, це, мабуть, було найлегше із семи завдань. Ще один плюс – продовження судової реформи. При чому у суддів нещодавно з’явилася нагода продемонструвати зміну свого світогляду, коли вони розглядали питання щодо колишнього голови Верховного суду Всеволода Князєва. Підозрюваного у хабарництві колегу служителі Феміди не рятували, а дружно засудили. Проте і з цією реформою роботи ще багато, адже кількість суддів, які підлягають переатестації і, відповідно, перевірці на доброчесність, понад 40%.

На цьому власне все. Хоча прем’єр Денис Шмигаль ще у березні казав: виконали всі сім кроків. В Єврокомісії ж поділили невиконані кроки на "хороший прогрес" і "певний прогрес". До "хорошого прогресу" віднесли реформування Конституційного суду. І це дещо здивувало, адже саме у цьому напрямку владу критикували доволі жорстко. Якщо коротко, то у вересні минулого року Верховна Рада ухвалила законодавство щодо відбору суддів. У законі є прогресивна норма про створення Дорадчої групи експертів, яка перевірятиме претендентів на доброчесність. До її складу має входити три міжнародних експерти і по одному від з’їзду суддів, президента і парламенту. Але Венеційська комісія, куди документ поступив на перевірку відповідності європейському законодавству, рекомендувала додати ще одного члена від міжнародників. Ця рекомендація не врахована., але це не завадило Венеційській комісії в цілому позитивно оцінити законопроект. І якщо цей крок має "хороший прогрес", можна припустити, що європейці просто чекають на ухвалення закону з пропозиціями Венеційки.

У чому небезпека "певного прогресу"

Інші кроки мають "певний прогрес". В Європі, зокрема, вказали, що Україна має вжити "подальших системних заходів і створити послужний список у справах про корупцію на високому рівні", привести законодавство про боротьбу з відмиванням грошей у відповідність до міжнародних стандартів і виконати рекомендації Венеційської комісії у сфері деолігархізації та національних меншин. Нагадаємо: прийнятий у 2021 році зі скандалом закон про олігархів Венеційка забракувала з вельми розгромними формулюваннями. Вона вказала на ті проблеми в законі, про які експерти попереджали два роки тому: існуючий закон підмінив системну боротьбу з олігархами індивідуальною. Заходи, запропоновані законом у його нинішньому вигляді, викликають серйозні побоювання щодо їх сумісності з гарантіями ЄСПЛ. Тобто закон про деолігархізацію, який так активно просувався владою і дуже сподобався українцям, для європейської правової системи виявився неприйнятним. У Європі небезпідставно остерігаються, що старт великої відбудови України породить нових олігархів – з оточення влади. Тобто за логікою, тепер Україна має встигнути розробити і ухвалити новий закон про деолігархізацію, але жодних подібних планів ніхто з топ-посадовців досі не озвучив.

Ще один складний для виконання крок – приведення українського законодавства щодо нацменшин до вимог законодавства ЄС. Власне, цей крок безпосередньо стосується угорської меншини Закарпаття, офіційні Бухарест і Софія стосовно румунської і болгарської меншин питання руба не ставлять. Та це не означає, що такого не станеться. Нині стосунки Києва і Будапешта – натягнуті. Уряд Віктора Орбана виявився єдиним в Європі, який грає на боці путінської росії. Проте раніше офіційні особи Угорщини казали, що не проти членства України в ЄС, єдине, що їх турбує – поступки щодо угорської меншини. Ми, звісно, і далі можемо ставати в позу, сваритися з Орбаном, Сіярто і так далі, однак це не скасовує виконання даного кроку. Зрозуміло, що зміни до закону про освіту та ще в низку законів викличуть у значної частини нашого суспільства відразу, проте тут маємо розуміти два моменти. Перший – після позитивного рішення Брюсселю щодо нашого членства свою згоду ще мають дати всі члени ЄС. Другий: Орбан та його уряд ще довго будуть при владі, але навіть якщо станеться диво й угорські виборці перестануть голосувати за партію FIDES, інші тамтешні політики не знімуть з порядку денного тему своєї нацменшини на Закарпатті. Бо чисельна та організована діаспора – ефективний важіль впливу на уряди країн, де ця діаспора мешкає.

Отже, зробимо кілька висновків. Перший: звіт про наш рух до ЄС загалом позитивний, водночас він підтверджує, що у наших та європейських політиків зберігаються різночитання щодо виконання семи кроків. Другий: якщо різночитання триватимуть, то з часом кількість кроків може розширитися. Не тому, що Україну не хочуть прийняти до ЄС, навпаки, але там чудово розуміють, що ніколи раніше не залучали до членства країну з такою значною кількістю населення, з такою значною територією і з неймовірно великими проблемами. В Євросоюзі бояться, що у фінансовому плані підтримувати Україну стане справою неймовірно складною. А ще вони побачили, що за рік після набуття статусу кандидата в члени ЄС повністю виконано лише два кроки. Темп швидший, аніж у Молдови і Грузії, але недостатній, аби європейці переконалися, що їхні гроші, які прийдуть на відбудову нашої країни, не розтягнуть по кишенях новоспечені олігархи.

Третій висновок: і в Європі, і у нас розуміють, що доки триває війна, членство України в Євросоюзі лишатиметься у підвішеному стані. Тобто прискорена процедура членства не означає, що перед нами відкриють двері за рік чи за два. Але до того моменту, коли це станеться, Україна має тримати темп реформ. Не слід забувати, що в Європі політичне життя також бурхливе, і там можуть вигулькнути нові орбани. Не треба створювати їм нових приводів для гальмування нашого руху до членства в ЄС.