Генпрокурор, керівник НБУ та Ситник: Які інтриги і кадрові питання чекати від позачергового засідання Верховної Ради

Ми не дарма зробили акцент на кількості виборців, які майже рік тому здійснили "електоральну революцію". Вони дальновидно підтримали все те, що відбувається в державі зараз, і що відбуватиметься далі. Адже голос на виборах, це таїнство, це як "бути в горі і в радості, в щасті й в хвилини печалі, увесь біль розділити і помножити щастя на двох"...

Після цього ліричного відступу спробуємо подивитися на стан країни. А він наступний: "постреволюційному" уряду дали попрацювати півроку і прогнали. Уряд Олексія Гончарука помилявся (і дуже), проте продовжував курс на болючі реформи. Цей курс забирав рейтингові бали у президента, тому уряд змінили. На його місце прийшов Кабмін, до складу якого потрапили ставленики олігархів. Уряд першим ділом відкликав з парламенту законопроекти попередників, а його головне завдання – забезпечити населення ілюзію економічного покращення.

Чи можна було залишити в кріслах Гончарука і його міністрів? Питання дискусійне, але відповідь на нього проста. Вона складається з двох пунктів. Перший – колишнього прем’єра можна (і треба) було спонукати до активніших дій, і якби він їх не проводив до завершення терміну імунітету, наданого парламентом, тоді мали б міністрів повиганяти, а проти окремих нехлюїв почати розслідування. Другий – на цей період Банкова повинна була строго наказати своїм депутатам не вести медіа-війну з Кабміном. Простіше кажучи, замість виключити зі складу фракції депутатів із групи Ігоря Коломойського, у відставку відправили весь уряд. Просто геніальне рішення!

Що з Генпрокурором

Те ж стосується і Генпрокурора Руслана Рябошапки. Його звинуватили у небажанні підписувати підозри у справах проти Петра Порошенка та інших попередників. Ok, звільнили Рябошапку, і що далі? А далі – абсурд лише посилюється: у владному серпентарії триває війна за вакантне крісло. Спочатку нардепа "слуг", юриста "Кварталу" Сергія Іонушаса називали ледь не як завтрашнього Генпрокурора. Та, як виявилося, не все так просто. Одна з груп впливу настійливо рекомендує в Офіс на Різницькій т.в.о. директора ДБР Ірину Венедіктову, інша – Андрія Портнова, а ще одна - Сергія Кізя. Це той Кізь, нагадаємо, який був заступником екс-генпрокурора Юрія Луценка, і якого вважають протеже Андрія Богдана, першої "жертви" чисток в команді Зеленського зразка переможного для нього 2019-го року. Зацікавленість в отриманні посади Кізем, кажуть, виявляють у Коломойського. Ну, бо там, мабуть, не вірять, що Генпрокурором призначать Портнова.

Чому Іонушас - вже не перший серед інших? Відповідь така ж проста, як і в історії про уряд: ця фігура безпосередньо асоціюється з Зеленським, тому політично мотивовані спроби посадок попередників пов’язуватимуться із президентом особисто. Схоже, на Банковій, де, мабуть, пам’ятають долю Януковича, не дуже хочуть таких асоціацій. Звідси й інші кандидати, які будуть готові підписувати сумнівні підозри заради утримання рейтингу "слуг" під час кампанії з місцевих виборів. Тож на позачерговому засіданні монобільшовики та їхні сателіти мають затвердити того Генпрокурора, який здобуде собі право стати новітнім Віктором Пшонкою.

Міністри Кабміну

Окрім цього нардепи мають доукомплектувати Кабмін. Depo.ua вже писав, що в разі призначення міністрами людей, імена яких не були названі тиждень тому при затвердженні уряду Дениса Шмигаля, це рішення буде оскаржене опонентами влади у суді як таке, що не відповідає закону про Кабмін. Можливо, розуміючи це, на вакантні посади призначили в.о. Мінекономіки віддали представнику "соросят" Павлу Кухті, який був заступником в Милованова. Міносвіти - Полюховичу, а Міненерго - Шубіну. 
З одного боку, виконуючі обов’язки – це зручно, на них можна повісити всіх собак і звільнити, але з іншого – якось важко пригадати, щоб раніше в урядах було стільки в.о. Та ще й на економічному та енергетичному напрямку. Економічна криза на порозі, кажете?

Доля Ситника і Нацбанк

Ще два питання, які виникнуть у порядку денному позачергового засідання – Артем Ситник і керівництво Нацбанку. Звільнення Ситника впирається у закон про Антикорупційне бюро, який хочуть змінити. Звільнення ж Якова Смолія, Катерини Рожкової та всього правління НБУ – блакитна мрія визначного діяча сучасності з українсько-швейцарсько-ізраїльським громадянством Ігоря Коломойського. Після того, як уряд, разом з іншими 81 законопроектами попередників відкликав з парламенту законопроект про заборону повернення проблемних банків їх колишнім власникам, у питанні "Приватбанку" залишилося поставити жирну крапку. Можна не сумніватися, що це станеться після зміни керівництва Нацбанку, і навряд чи від цієї крапки постраждає Коломойський. Мабуть, зовсім навпаки.

Чи проголосують "слуги" за зміну голови НБУ, тощо? А куди подінуться. Ці особи дали згоду бути членами Зе-команди не дивлячись на свої ліберальні, націоналістичні або якісь інші погляди, а народ на липневих виборах їх згоду узаконив на виборчих дільницях. "Наш… ліберал перш за все - лакей і тільки й дивиться, як би комусь чоботи почистити", - писав у своїх "Бісах" Федір Достоєвський. Так і тут. Правда, може бути тихенька особиста думка.

До речі, виникає питання – хто ж прийде на зміну нинішньому керівництву Нацбанку? Насправді прізвище значення не має, головне – це буде людина, яка повинна освятити спочатку падіння курсу гривні, а згодом, не виключено, і дефолт. В кулуарах говорять про Богдана Данилишина.

Ах, забули ще про реакцію західних партнерів! Після вдалої спецоперації "війна із соросятами", проведеної, схоже, не без згоди президента, питань до нинішньої української влади у Брюсселя та Вашингтону залишається все менше. А після остаточної кадрової зачистки всіх держорганів, які можуть становити хоч якусь загрозу планам влади з повернення до олігархічної моделі, питань не залишиться взагалі.