Нащадки Муссоліні: Чи зашкодять Україні італійські друзі путіна

Чи стане Джорджа Мелоні Муссоліні у спідниці

Права коаліція в Італії утворилася ще у 1994 році. Її постійними учасниками є партії "Вперед, Італія" скандально відомого політика і бізнесмена Сільвіо Берлусконі та "Ліга Півночі", обличчям якої в останнє десятиліття є не менш скандальний Маттео Сальвіні. У різні роки суб’єкти коаліції співпрацювали з іншими партіями, причому не правими за ідеологією. Як от у 2018-му, коли "Ліга" утворила коаліцію з "Рухом 5 зірок" – партією, яка тяжіє до лівого популізму. Але, як і праві, належить до євроскептиків.

Головною проблемою правих була як раз скандальність їхніх перших осіб, що відштовхувало від них поміркованих виборців. Цю проблему допомогло вирішити залучення до коаліції "Братів Італії" – націоналістичної партії на чолі з Джорджою Мелоні. Ця на вигляд тендітна блондинка відома своїм агресивним стилем лідерства. Зараз їй 45 років, а вперше як політик вона заявила про себе у 2008-му, коли отримала посаду міністра спорту у четвертому уряді Сільвіо Берлусконі. Мелоні стала наймолодшим членом уряду в історії Італійської республіки. На тлі дідуся Берлусконі, за яким тягнеться шлейф корупційних скандалів та сексуальних походеньок, та тричі одруженого Сальвіні, Мелоні – просто зразок. Народилася у робітничому кварталі Риму, із тих, про яких кажуть "зробили себе самі". Вона у цивільному шлюбі з телеведучим Андреа Джамбруно народила і виховує шестилітню доньку. Простіше кажучи, Берлусконі і Сальвіні, зробивши ставку на жіноче обличчя в політиці, отримали шанс знову сформувати урядову команду.  

Опоненти правої коаліції порівнюють її з фашистами, які рівно 100 років тому після "Маршу на Рим" прийшли до державного керма в Італії. Тільки нинішні йшли до влади без усіляких маршів і тому подібних спецефектів, а демократично: завдяки політичним інтригам скинули лівоцентристський уряд Маріо Драгі, чим підштовхнувши дочасні вибори парламенту. Для з’ясування, чи мають рацію критики італійських правих, звернемося до спадщини італійського філософа і письменника Умберто Еко, який майстерно описав основні риси "вічного фашизму" – відтворення фашистської ідеології в різних країнах попри те, що вона засуджена і, за версією іншого філософа Френсіса Фукуями, довела свою історичну неспроможність.

Еко попереджав: фашизм може повернутися під найневиннішими масками. Аби, так би мовити, діагностувати його на ранній стадії, він вказує на 14 характерних рис цієї ідеології. Політичні програми "Братів Італії" та їхніх соратників по коаліції прямо не містять таких рис, але ще є публічні виступи політиків, їхні вчинки, коли вони були при владі. Як і всі праві в Європі, італійські – традиціоналісти, негативно ставляться до чужинців, особливо мігрантів з ісламських країн, в їхніх заявах проглядаються нотки ідеї змови наддержавних інституцій ЄС проти національних урядів. Однак у них немає ні вождізму з його культом мачизму, ні расизму, ні схильності до езотерики, ні відвертих закликів до розправи з мігрантами чи сексуальними меншинами. На відміну від росії, де присутні всі виділені Еко риси фашизму, італійські праві, навіть якщо вони ультраправі, як "Брати Італії" – просто респектабельні націоналісти. Хоча їх і таврують постфашистами.

У складі цієї партії є внучка дуче Ракеле Муссоліні, яка минулого року набрала рекордну кількість голосів на виборах до міської ради Рима. Однак тут варто зауважити, що родина головного італійського фашиста протягом десятиліть вдало торгує брендом "Муссоліні". Інша внучка диктатора Алессандра Муссоліні також донедавна була відомим політиком. Однак носити це прізвище не означає в усьому бути, як їхній дід.

У чому небезпека італійських правих і чому не варто її перебільшувати 

Багаторічний прем’єр Угорщини Віктор Орбан нещодавно радів з приводу можливої перемоги правої коаліції в Італії. Дійсно, для політичних інституцій Євросоюзу такий сценарій – суттєва проблема. Днями глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн натякнула на наслідки для Італії, якщо вона відхилиться від демократичних принципів. На її заяву різко негативно відреагували як італійські праві, так і їхні ідейні соратники з "Права і справедливості" в дружній нам Польщі. Її прем’єр Матеуш Моравецький наголосив, що в ЄС має панувати верховенство права, а не диктат Берліна чи Брюсселя. Як бачимо, італійські вибори обросли скандалами ще до оголошення їх результатів.

Мелоні, якій після виборів пророкують крісло прем’єра, неодноразово висловлювала підтримку Україні, вона не заперечує проти антиросійських санкцій і не гне лінію щодо виходу Італії з ЄС. Остання тема не надто популярна серед італійців, особливо тих, хто пам’ятає, як їхня країна жила у перманентних економічних кризах. Але у Мелоні, яка, принаймні поки що, справляє враження адекватного політика, є союзники по правому блоку, з якими доведеться рахуватися. І Берлусконі, і Сальвіні нерівно дихають у бік путіна і росії. Партію "Ліга Півночі" аналітики називають проросійською, згадуючи вояжі Сальвіні до Москви. А Берлусконі буквально днями зробив скандальну заяву: буцімто початковий план путіна полягав у захопленні Києва "протягом тижня", заміні президента України Володимира Зеленського "урядом порядних людей" і відходом "протягом тижня". "Я навіть не розумію, чому російські війська поширилися всією Україною, тоді як, на мою думку, вони повинні були залишитися тільки навколо Києва", — сказав Берлусконі. А раніше він навіть пропонував себе та екс-канцлера Німеччини Ангелу Меркель посередниками у переговорах між Україною і Росією.

То чи варто українцям вже готуватися бачити в новій італійській владі ворога? По-перше, ми ніяк не могли вплинути на вибір італійців, то ж який резон ображатися. У Європі, окрім наслідків російської агресії проти України, достатньо й власних проблем. По-друге, спочатку треба подивитися, в якому форматі існуватиме коаліція, і які політсили делегують в уряд міністрів, від дій і заяв яких залежить позиція Італії щодо України. Насамперед ідеться про главу МЗС та очільників силових структур. Але вже нині слід готуватися до того, що нашим дипломатам доведеться активізувати роботу на італійському напрямку. Навіть якщо МЗС очолять русофіли, все одно офіційний Рим орієнтуватиметься на громадську думку. То ж головне, щоб вона лишалася такою ж проукраїнською, як зараз.

По-третє, не всі праві в Європі дивляться у бік Москви. Польська владна партія "Право і справедливість" тому яскравий приклад. А у неї хороші стосунки з "Братами Італії". По-четверте, ймовірно, деякі італійські проурядові політики виказуватимуть симпатії у бік Москви. Це погано, але політична система Італії вибудувана так, що останнє слово залишається за прем’єром. Якщо уряд очолить Мелоні, Києву варто першим ділом запросити її в Україну. З нею можна вести діалог. По-п’яте, Італія – парламентська республіка, де часто коаліції розпадаються, утворюються нові, або ж всі дружно йдуть на дочасні вибори. Це означає, що не варто сприймати прихід до влади там євроскептиків та ультраправих як катастрофу. Демократія по-італійськи не передбачає стійких політичних союзів. От уявимо, що після виборів опоненти правих випадково знайдуть "руку кремля" у перемозі візаві. А таке не виключено. Depo.ua раніше аналізував, як Москва впливає на крайніх лівих і крайніх правих в Європі. А нашим дипломатам треба тримати руку на пульсі і навчитися грати на особливостях політичної системи Італії. Це ефективніше, аніж сваритися і зрештою отримати в Римі ще одного Орбана.