Сатира та "індекс довіри": Як влада Зеленського вводитиме цензуру в кращих традиціях "совка"

Закон Бородянського про дезинформацію викликав у причетних до журналістики людей емоції величезного спектру. Хтось іронічно посміхнувся з чиновницького глупства, а в декого й зіщемило вилиці від злості. Адже оприлюднений вчора текст законопроекту, який комунікатори Зеленського з серйозними обличчями пропонують публічно обговорити, не можна вважати нічим іншим, аніж репресивним інструментом для стерилізації хоч і дещо збоченої, але поки ще наявної в Україні свободи слова.

Depo.ua намагається розібратись, що ж насправді пропонує міністр Бородянський у своєму проекті і чому він викликав таке обурення у професійному середовищі.

Нетрадиційні норми

Проект закону з офіційною назвою "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації" вводить у законодавче поле низку термінів, які до того сприймалися лише як суб'єктивні оціночні поняття. Їх використання у якості законодавчих норм на думку юристів стає передумовою неоднозначного трактування і, як наслідок, занадто суб'єктивного і вибіркового трактування.

Почати треба з ключового терміну "дезінформація", який авторами проекту трактується як "недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля".

Таке визначення не є юридичним і однозначним, воно розмите і спонукає до дуже вільного трактування. В той же час це поняття стає грунтом для сегрегації окремих каналів інформації за ступенем довіри чи недовіри до них. Одних зарахують до "чесних", а інших - до "дезінформаторів".

"Чесних" маркуватимуть спеціальним знаком якості, який має бути для широго загалу сигналом, що "довіряти можна". Тоді як всі інші автоматично будуть зараховані до переліку "сумнівних".

Ранжування ЗМІ відбуватиметься у "електронній системі довіри", в якій відбуватиметься збір, фіксація та поширення інформації про найважливіші питання національного інформаційного простору. Йдеться, ймовірно, про те, що в цій системі можна буде дізнатись перелік тих, хто отримав "індекс довіри" та за бажанням подати заяву про приєднання до цього клубу.

Якщо ЗМІ як суб'єкти медіаринку ранжуватимуть за описаним вище принципом, то, власне, журналістів ділитимуть за ознакою професійності. "Професійним журналістом" назвуть того, хто "на постійній, професійній основі збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію та є членом Асоціації професійних журналістів України". А просто "журналістом" стане "особа, яка збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію". Це, до речі, формально зараховує до списку і дописувачів на Facebook, і авторів популярних нині анонімних телеграм-каналів, і навіть підлітків-ютуберів, які розповідають одноліткам про щось своє актуальне.

Впровадять у законодавче поле і термін "медіаграмотність", яким позначатимуть споживачів, які можуть "свідомо сприймати і критично оцінювати інформацію, яка розповсюджується поширювачами масової інформації".

Дійшли також у авторів руки й до класифікації окремих творчих жанрів. Так з добросердної поблажливості законотворців сатира та пародія не стають дезінформацією. Але за умови, "якщо під час розповсюдження чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер розміщеної інформації".

Наглядач за медіа

Закон запровадить також новий владний інститут - Уповноваженого з питань інформації. Його призначатиме уряд. У сферу повноважень цього "медіафюрера" входитиме пошук дезінформації у ЗМІ, слідкування за дотриманням умов роботи медіа, вимагання спростувань, блокування через суд інформації в мережі, а також ініціювання покарання за дезінформацію.

Матиме Уповноважений також особливі повноваження щодо отримання від ЗМІ та інших поширювачів масової інформації даних про їх власників, структуру, працівників та інші аспекти господарської діяльності. При цьому автори зобов'язані ходити за викликом на "розмови" до Уповноваженого та ділитись з ним відомостями щодо своєї роботи та свого ЗМІ.

Очевидно, що для цього Уповноваженому потрібно буде створити відповідний штат цензорів, які допомагатимуть керівнику фільтувати інформаційні потоки та реалізовувати санкції за порушення.

Каральний аспект

Якщо в якомусь ЗМІ буде знайдено "дезу", Уповноважений звернеться до поширювача з вимогою про спростування. У випадку відмови - звертатиметься до суду. При цьому для таких справ встановлено прискорений термін розгляду заяв - максимум через три дні з моменту подачі. Рішення суду набирає сили з моменту проголошення. Тобто інформаційний ресурс заблокують моментально, не чекаючи апеляцій і оскаржень.

"Спростований" матеріал може бути видалений з ресурсу. Якщо ж на неї була дана відповідь, то він повинен бути опублікований поруч з "дезінформацією". Тексти відповідей або спростувань уповноважений буде надсилати вже в готовому вигляді.

Передбачаються й штрафи. За перші два випадки розміщення "дези" при добровільному її спростуванні не штрафуватимуть. За більше, ніж два судом накладатиметсья штраф в одну тисячу мінімальних зарплат за кожне порушення. Якщо ЗМІ ще й пручатиметься добровільному спростуванню - штраф подвоїться.

Каратимуться штрафами "неслухняні" медіа й у інших випадках - зокрема й за ігнорування запитів Уповноваженого.

Особливої уваги також заслуговує криміналізація законопроектом Бородянського діянь, що можуть бути вчинені журналістами. Так, пропонується додати у Кримінальний кодекс окрему статтю 114-2 "Поширення дезінформації".

За умисне масове розповсюдження "дези" каратимуть штрафами або виправними роботами строком від одного до двох років.

А в тюрму на 5 років можна буде потрапити, якщо систематично розповсюджувати "дезу" з використанням "комп’ютерних програм, призначених для автоматичного масового розповсюдження інформації (ботів), або спеціально організованої системи (групи) облікових записів або користувачів інформаційних послуг або засобів умисного фальшування (підробки) джерел інформації".

Фінансування ж розповсюдження дезінформації каратиметься позбавленням волі строком від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, або без такого.

Асоціація "своїх"

Проектом закону передбачено вже згадане вище об'єднання "професійних" журналістів в Асоціацію професійних журналістів України. 

Ця організація буде недержавною. Хоча у списку визначених для її заснування організацій та структур значаться переважно залежні від держави утворення. 

У проекті зазначено, що "Асоціація утворюється установчими зборами журналістів, на які делегуються по три журналіста від таких осіб або їх правонаступників:

- Всеукраїнської громадської організації "Національна асоціація медіа";

- Асоціації "Індустріальний телевізійний комітет";

- Української Асоціації Видавців Періодичної Преси;

- Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України";

- Всеукраїнської громадської асоціації "Комісія з журналістської етики";

- Національної спілки журналістів України;

- юридичних осіб, що входять до системи державного іномовлення України".

Очевидно, що такий орган буде залежним від волі медіачиновників, які прискіпливо контролюватимуть всі процеси всередині "добровільного об'єднання".

А між тим до повноважень цієї Асоціації входитиме фактично обмежувати коло осіб, що матимуть право на професію. Натомість "обрані" матимуть певні привілеї у вигляді доступу до органів влади, захисту, збільшеної відпустки і, навіть, поховання за рахунок держави у випадку загибелі під час виконання повноважень.

Тиша в ефірі

Переслідуючи нібито благородну мету очищення мізків довірливих громадян від засилля фейків, що несуть шкоду національній безпеці, автори законопроекту водночас беруться до регулювання медійної галузі. Метою такого регулювання, очевидно, є контроль над інформацією задля зниження до мінімуму критичності щодо влади.

Для цього запроваджується фактична монополія держави видавати дозволи на професію, що автоматично тягне за собою цензуру і одноголосний одобрямс з усіх можливих інформаційних джерел. Не виключено, що у команді президента наївно думають, буцімто "тиша в ефірі" - запорука тривалого і спокійного володарювання. В принципі, приклади деяких лідерів на північ та схід від України й справді можуть на такі думки наштовхувати.

Але поки Україна залишається мало не єдиною країною на пострадянському просторі з незакрученими гайками, законотворчість міністра Бородянського викликає не лише обурення, а й бажання покепкувати з його суперечливих і недолугих ініціатив.  Так, у декого з колег народилися аналогії з до смішного схожими прикладами у світовій літературі, де описуються різні способи притиснути до нігтя всіляких борзописців і свободолюбців. 

Хтось примітив явну схожість з оруелівським міністерством правди, яке займалося переписуванням та інтерпретацією історії, обмеженням доступу і покаранням порушників, які ставлять під сумнів монументальне "партія завжди права". А хтось припустив, що Бородянський міг надихнутись форматом булгаківського МАССОЛІТу, який стояв на сторожі партійності літератури та адміністративно-репресивним методом керував слухняним письменництвом. "Професійні" літератори у Булгакова, нагадаємо, єдині мали право на професію. А принагідно - й доступ до різного набору благ та неймовірних і дефіцитних страв у "Будинку Грибоєдова".

У Бородянського навіть відтворили у законопроектних нормах сакраментальний похорон Берліоза, запропонувавши окрім різних прижиттєвих благ забезпечувати ще й упокоєння спочилих не своєю смертю членів елітарного "клубу" журналістів за державний кошт. 

Але не будемо зайво саркастичними. Тим більше, що сатиру автор законопроекту також пропонує прирівняти до дезінформації і неодмінно захоче запроторити невдаху-жартівника, який забуде позначити свій витвів відповідним маркером, до буцегарні. 

Читайте також: Цензура від Зеленського: Як Ткаченко і Бородянський хочуть саджати журналістів "за фейки"