Та йдіть ви... у Страсбург: Як влада допомогла українцям, котрі можуть позбутися майна в Криму

Представництво президента України в Автономній Республіці Крим вирішило допомогти співвітчизникам. Точніше, тим із них, хто не захотів разом із Кримом потрапити в "родную гавань", і, полишивши землю та житло та не взявши російського "аусвайсу", перебрався на материкову Україну.

Українські посадовці учора згадали, що два дні тому нерухомість громадян України, що залишилась на окупованому півострові, була формально (поки що формально) реквізована російськими окупантами. Адже президент Росії 20 березня 2020 року прийняв указ, згідно з яким було розширено перелік прикордонних територій, де іноземним громадянам та особам без громадянства заборонено мати у власності земельні ділянки. Більша частина районів Криму потрапила в цей перелік.

Відповідно, люди, які не зуміли продати свою нерухомість за цей період, мають всі шанси її позбутися внаслідок примусового вилучення. При тому за формулюванням "не зуміли продати" ховається прикра історія. Оскільки за українським законодавством такий продаж може відбуватися тільки з використанням українських норм та процедур. За російським – з точністю до навпаки. Тому зробити угоду купівлі-продажу легальною для обох сторін було б неможливо. Не кажучи вже про той факт, що неясним є питання стосовно можливого подвійного оподаткування подібної угоди. Чи про те, що популярна схема, за якої укладалося дві різні угоди на кожен об'єкт – "для України" і "для Росії" – з формальної точки зору є незаконною для обох країн.

Тому чимало мешканців окупованого півострова, які не захотіли порушувати українське законодавство, чи прощатися зі своїми ділянками за безцінь, продаючи їх "через треті руки", мають зараз реальні шанси цих ділянок позбутися. І представництво президента дає їм добрі поради стосовно того, що можна вдіяти в такій ситуації.

Список порад наступний: треба зібрати документи на право власності на земельну ділянку. До них докласти документи про її вилучення держорганами країни-окупанта. Потім слід звернутись до прокуратури АР Крим, яка направить матеріали до Офісу Прокурора міжнародного кримінального суду. І четвертий пункт – "надіслати індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини, оскільки держава-окупант порушує право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції з прав людини". Іще в повідомленні є контакти кількох правозахисних громадських організації. Як саме вони повинні допомагати повернути землю в Криму, чи забезпечити її втрату справедливою компенсацією – незрозуміло.

Як не зовсім зрозуміло, чим саме допоможе українцям в цій ситуації Міжнародний кримінальний суд. Особливо якщо зважити на той факт, що Україна так і не ратифікувала свій підпис під Римським статутом. А реквізиція земельних ділянок країною-окупантом, звичайно, може підпадати під дію статті 8 нератифікованого Україною Римського Статуту, де йдеться про "незаконне, безглузде і великомасштабне знищення і привласнення майна, яке не викликане військовою необхідністю". Але в цьому випадку ще доведеться доводити "масштабність" і "безглуздість" такого вилучення. Не кажучи вже про той факт, що серед розслідуваних МКС злочинів йдеться зазвичай про геноциди, масові безсудові страти та інші трагічні речі. І "земельне питання" або не буде розслідуватися взагалі, або буде відкладене на десятиліття.

Трохи більше шансів на успіх, теоретично, можуть мати індивідуальні скарги до ЄСПЛ. Хоча й тут ніхто нічого гарантувати не може – після юридичних новел, які ставлять російські закони понад рішеннями міжнародних судових інстанцій, виконувати рішення ЄСПЛ в Росії ніхто не поспішає. Й історія з Навальним, наприклад, є яскравою ілюстрацією того, що саме думають в Кремлі про рішення ЄСПЛ. Тим паче що зараз в Криму відбувається настільки радикальний дерибан землі, що навіть власники паспортів із двоголовим монстром нерідко залишаються без своїх ділянок. І... теж йдуть скаржитися на Росію до ЄСПЛ.

Звичайно, можна зрозуміти українську владу, яка прагне використати незадоволення громадян України діями окупантів, і направити це незадоволення в міжнародно-правове та судове русла.

Прикро тільки, що допомога України своїм громадянам, яких держава не зуміла захистити від окупації, фактично обмежилася постом на Фейсбуці. Особливо якщо врахувати той факт, що самі громадяни продемонстрували куди як більшу мужність і правосвідомість, кинувши землю та майно, і відмовившись від російського паспорта. Звичайно, відшкодувати їхні збитки в повному обсязі зараз, напевно, неможливо. Але й обмежити свою допомогу публічною рекомендацією "йти до Страсбургу та Гааги" теж, мабуть, якось не зовсім правильно.