Донбаські етапи Кравчука: Імітація діяльності чи підготовка до капітуляції

Після феєричного скандалу із Фокіним, голова української делегації в Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук на якийсь час став замалим не націоналістом. Він не тільки засудив заяви підлеглого, але навіть публічно нагримав на уповноваженого представника Росії Бориса Гризлова, нагадавши йому, що "ми не в СРСР і не під Кремлем, а Україна – незалежна держава, яка не дозволить диктувати їй будь-які умови!".

Втім, після цього нападу жорсткого патріотизму позиція Леоніда Макаровича знову стала "багатовекторною". Що проявилося в традиційний для українських політиків спосіб. Кравчук почав в інтерв'ю різним ЗМІ говорити різні речі. Звичайно, маючи певний політичний досвід і голову на плечах, перший президент України не робив зовсім вже взаємно суперечливих чи неправдивих заяв, але певне політичне лукавство почало проглядати. Наприклад, 6 жовтня в ефірі "Україна 24" він розповів, що замість чергового заступника Фокіна було б добре "не одного взяти члена делегації в ТКГ, а зібрати раду людей, які будуть допомагати". Не уточнивши при тому, що це будуть за люди. І на яких територіях вони повинні мешкати на момент виконання своїх повноважень. Попри явний демократизм подібної ідеї, від неї мимоволі вчувається дух пропонованої росіянами та сепаратистами, і спочатку підтриманої (а потім – засудженої) Єрмаком "Координаційної ради при ТКГ", куди також мали ввійти "прості люди з Донбасу". Що характерно, даючи через два дні інтерв'ю "Радіо Свобода", Кравчук заявив, що "кандидатур на посаду заступника немає" – і крапка. І що він сам поки що навіть не зовсім розуміє, якими будуть обов'язки цієї особи, тому й говорити про якісь призначення явно передчасно. Про "раду людей" він не сказав ні слова, хоча за два дні до того мав дещо іншу думку.

І от під час вчорашнього ефіру на тому ж ахметовському телеканалі Леонід Макарович знову повернувся до теми Донбасу. Тільки цього разу йшлося не про кадрові питання, а про речі більш глобальні. Зокрема, Кравчук, без перебільшення, фактично запропонував свій власний стратегічний план розв'язання конфлікту на Донбасі. 

Він включає "припинення війни; проведення виборів на непідконтрольних територіях; формування виконавчої влади на непідконтрольних територіях; прийняття пакету законів економічного характеру (в тому числі законів, які створюють умови для інвестицій та бізнесу)". І для його реалізації потрібен "величезний масив документів, який містить період війни, після війни і період включення непідконтрольних територій у систему української влади", – зазначив Кравчук.

І все би з цим планом було б гаразд, якби не одне "але". Презентуючи його, Кравчук чомусь нічого не сказав про те, що для "припинення війни" чогось бракує, окрім "величезного масиву документів" від українського уряду та парламенту. Бракує бажання російської сторони вивести війська, інструкторів та найманців з Донбасу. Бракує бажання повернути контроль над кордоном українським силовикам. Бракує бажання припинити збройну агресію.

Якщо послухати вчорашній пасаж Леоніда Макаровича, може скластися враження, що Донбас – це такий собі "дикий Захід", куди треба прийти, відновити економіку, нагодувати голодний люд, і, можливо, розвішати на гіляках десяток-другий місцевих бандитів. На яких, як нещодавно нагадував сам Кравчук, ніяка амністія поширюватись не буде.

В той час як у реальності йдеться про масштабний військовий конфлікт, без припинення якого, і без передачі контролю над цими територіями Україні "виконавчою владою" стануть саме ті бандити, яких би годилося якщо й не повісити, то відправити за грати на десяток-другий років. А кравчуківський "пакет законів економічного характеру... які створюють умови для інвестицій та бізнесу" в реальності лише створить умови збагачення тих самих бандитів за кошт українських платників податків. А через кілька років всі наступні "величезні масиви документів", які визначатимуть долю й стратегічний курс України, Раді та виконавчій владі доведеться погоджувати з представниками фактично контрольованих Росією регіонів.

Тому як би не хотілось українцям – в тому числі й Кравчуку та його кураторам з Банкової – помріяти про післявоєнну відбудову, починати варто із завершення війни. Бо відбудова без чітко визначених параметрів подальшого миру – це, зазвичай, капітуляція. Хай і загорнута в барвисту обгортку "великого масиву документів".