Китайське "дао" геополітики: від глобального гравця до сюзерена Росії

До кінця невідомо, чи спеціально було підлаштовано цю заяву якраз напередодні візиту глави КНР в РФ, чи то було "випадковим збігом обставин", але очевидно, що Китай не вбачає для себе репутаційних втрат у зустрічі з міжнародно визнаним військовим злочинцем. Ба більше, цей візит став для голови КПК можливістю продемонструвати залежність Росії від КНР на весь світ. 

Китай в цілому запізнюється з усім, що стосується війни Росії проти України. Керівництву КПК знадобився цілий рік повномасштабної війни для того, щоб опублікувати хоч якийсь план мирного врегулювання. Хоча цей документ виглядає радше як відписка для галочки, ніж реальні спроби стати посередником між сторонами. Не дивлячись на те, що вже зараз зрозуміло: післявоєнний геополітичний ландшафт буде формуватись виходячи з того, хто і скільки допомагав Україні, сприяв розвʼязанню проблем, повʼязаних з війною і наскільки швидко обрав сторону добра замість імперії зла.

Китайська мудрість говорить: "Якщо дуже довго сидіти на березі, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога". Ця мудрість є відображенням поведінки Китаю на міжнародній арені протягом десятків, якщо не сотень років. Тому не дивно, що Китай настільки довго витримував "нейтралітет" в питанні війни, яку розвʼязала Росія проти України.

В лютому-березні 2022 року нейтральна позиція КНР здавалася логічною з точки зору китайської міжнародної доктрини: невідомо скільки часу будуть тривати військові дії, невідомо чи вистоїть Україна під навалою російської армії, тому було прийнято рішення чекати. Чекати, поки в однієї зі сторін буде очевидна перевага і тоді зайняти їх сторону. В контексті тисячолітньої історії країни, почекати декілька років, а то і майже десятиліття — не проблема. Не слід забувати і про пріоритетність національних інтересів: внутрішньополітичні виклики завжди важливіші за те, що відбувається за тисячі кілометрів від дому.

Слід також памʼятати про політичну культуру країни, особливості її поведінки на міжнародній арені. Головна тема, яка лейтмотивом проходить крізь усю зовнішньополітичну діяльність КНР — це підтримка балансу, філософське вчення даосизму говорить про те, що "дао" — це шлях до гармонії, зокрема і гармонії в міжнародній політиці. В розумінні Китаю, усталений порядок речей, правила, яких дотримуються всі міжнародні гравці, а ООН, як символ світової угоди, є гарантом дотримання норм міжнародного права — і є запорукою цього балансу і гармонії.

Здавалося б, зважаючи на таку праведну місію, яку Китай поклав на себе, було б логічно підтримати Україну в прагненні до територіальної цілісності ще з 2014 року. Про важливість і непорушність цього принципу представники китайської влади говорять в кожній своїй промові і не по одному разу. До того ж, з точки зору КНР, вони мають таку саму "проблему" з Тайванем, і наполягають на тому, щоб країни притримувались "політики одного Китаю". В той же час, в усіх резолюціях України в ООН, Китай в найкращому випадку утримується від голосування, або частіше — голосує проти. Тут варто звернути увагу на те, що одна з резолюцій, яку Україна просуває в ООН — це резолюція А/77/463 "Про ситуацію щодо дотримання прав і свобод людини на території тимчасово окупованої АР Крим та м. Севастополь". Не варто і згадувати про те, що розуміння "прав і свобод" в Китаї відрізняється від того, до чого звикли в Європі. Взяти хоча б до прикладу майже безрезультатну боротьбу китайської влади з COVID-19, або ситуацію з систематичним порушенням прав і свобод, а подекуди і геноцидом уйгурів в Сінцзян-Уйгурському Автономному Районі.

Економічне протистояння з США

Ще 10 років тому Китай подавав надії стати новою наддержавою, просуваючи ідеї "соціалізму з китайською специфікою" і роблячи акцент на економіці як рушії глобального розвитку, тим самим вносячи корективи в тезу про те, що задля досягнення рівня великої, а пізніше - наддержави, в кандидата мають бути: економічна міць, політичний вплив на держави в регіоні і в світі, армія та ідея. Сьогодні ж стало зрозумілим, що жодна країна не може встояти перед глобальної економічною кризою, а внутрішні проблеми, такі як вкрай не ефективна боротьба з пандемією, яка забрала сотні тисяч життів, падіння приросту ВВП та зростаючий розрив між бідними та багатими, лише додає проблем. Що ще раз доводить, що скільки не намагатись переписувати економічні закони, вони всеодно будуть діяти так, як вони діють, а не так, як цього бажає партія.

Зважаючи на економічне і, подекуди, політичне протистояння КНР із США, наврядчи вартувало очікувати їх обʼєднання задля протидії Росії. Хоча це і було б надзвичайно символічно — двоє головних економічних супротивників відкладають чвари задля вищої мети — протидіяти агресору та країні-терористу. Символічно і майже нереально. Майже — тому що "завдяки" ядерному тероризму зі сторони Росії, на саміті G20 в 2022 році, Сі Цзін Пін і Джо Байден все ж таки обʼєднались в своїх закликах до припинення ядерного шантажу. Це вкотре демострує, що Росія продовжує досягати прямо протилежних результатів своєї війни проти України. Через більше, ніж рік "триденної операції по взяттю Києва", це перестало бути вигідним навіть Китаю і очікується, що Росія має грати за правилами, які диктують їй з Пекіну.

Поки Володимир Зеленський їздив з першим закордонним візитом з початку повномасштабного вторгнення в США, в Китай на зустріч із Сі Цзін Піном приїжджав Мєдвєдєв, що з китайської точки зору може розцінюватись як глибочайша неповага, зважаючи на важливість ієрархії і статусності для китайців. Що, натомість, не заважало КНР починати говорити про відновлення "стратегічних двосторонніх відносин" з Росією. 

Нинішній же візит глави КНР в Росію дає розуміння, що Китай все ж таки визначився зі своєю позицією, хоча офіційно, вона все ще "нейтральна" і "за мир в усьому світі".  Така позиція залишає США та КНР по різні сторони барикад, і нерідко, коли експерти говорять про наступну "холодну війну". Сам же візит не приніс бажаних результатів ані голові КНР, який сподівався переконати Росію прийняти свій мирний план, ані для Росії, для якої цей візит став взагалі провальним – ні зброї, ні іншої військової допомоги, тільки дарма запрошували в Грановітову палату Кремля і виставляли найбільші прапори, які тільки могли знайти аби підкреслити невпевненість російського диктатора в своїх діях.

Де прорахувалась Україна?

Знаючи про любов китайських колег до красивих формулювань і високопарних слів, не дивно, що відносини з Україною в Китаю також вважаються стратегічними. Але треба дивитись трохи між філігранних формулювань про "взаємовигідні  відносини стратегічного характеру". До прикладу, можна помітити статті китайських видань незадовго до повномасштабного вторгнення, які наголошували на тому, що Захід, поставляючи озброєння в Україну, займається ескалацією. Або звернути увагу на те, що Сі Цзін Пін їде домовлятись про умови мирного врегулювання в Росію, а не в Україну. 

Китайський народ дуже любить росіян і недостатньо знає про Україну. Російську мову там вчать частіше, ніж англійську, а китайські викладачі, які приїжджають викладати в Україну, попередньо років 10 відпрацювали в МДІМО. Про Україну як окрему культуру в Китаї знають мало, українську кухню подають в ресторанах "Трактиръ", де борщ - це російський суп, а щі подають одночасно з котлетою по-київські. Очевидно, що стратегічними тут відносини є лише в Китаю з Росією, але ніяк не з Україною.

Чи є це результатом невдалої політики щодо Китаю і Азії в цілому, недопрацювання зі сторони МЗС? Очевидно, що так. Протягом двох останніх років в такій великій і вагомій країні не призначався посол, хоча зараз вже говорять про те, що його таки мають призначити. Звичайно, вибудовувати ефективну роботу з усіма континентами одночасно, маючи обмежений людський та фінансовий ресурс – складно. Але як наслідок нашої відсутності в таких країнах, як Китай, в країнах Африки протягом останніх 30 років, ми маємо аж занадто велику присутність там Росії, яка вміло використовує кожну можливість заполонити собою ефір. В прямому і переносному значенні.

З іншої сторони, існує також і альтернативна думка про те, що це є спланованою лінією зовнішньої політики, адже маючи США в якості свого основного стратегічного партнера, визначаючи своїм пріоритетом євроатлантичну інтеграцію, неможливо ефективно розбудовувати відносини і з Китаєм. Але це означає лише те, що якби сильно світ не хотів відійти від мислення часів Холодної війни, він все більше і більше до нього повертається. Будуючи свою зовнішню політику таким чином, Україна продовжує бути обʼєктом міжнародних відносин, залежним від "рішень" західних партнерів, які інвестують сотні мільярдів доларів в українську економіку.

Чи потрібно Україні налагоджувати співпрацю з Китаєм чи краще залишити все, як є? Звичайно. Інше питання - як? 

Україна – самостійна держава, яка може визначати, з ким і як будувати відносини, і на що робити акцент. Той факт, що в дипломатичних колах зʼявляються чутки про довгоочікуване призначення посла в Китай говорить про те, що можливо, настав час розібратись, в наших з ними стосунках. Щороку з провідних університетів країни випускаються фахівці з міжнародних відносин, які володіють такими рідкими і складними мовами, як китайська, арабська, фарсі, які знаються на історії і політичному устрої країн. Саме їх мають залучати і заохочувати до роботи в закордонних дипломатичних установах. Мають відкриватись культурні центри України, аби нарешті жителі китайських міст зрозуміли, де їдять борщ і котлету по-київські, а де – щі, і що українська мова – це не діалект російської. Що Україна – це незалежна держава, а українська нація має тисячолітню історію.

Ми маємо доносити ідею того, що від цієї війни Китай втрачає так само багато, а мирний план України – це єдина гарантія відновлення миру в Європі. Китайський же "мирний план" — це лише результат вичікуючої позиції Китаю, але без реальної політичної ваги. Адже претендуючи на роль глобальної держави, неможливо робити вигляд, що не помічаєш найбільшої війни в Європі з часів 2 світової війни. Неможливо не помітити зміни в логістичних ланцюжках, які відбуваються внаслідок економічної блокади Чорного моря. Надї на те, що нам вдасться колись переманити комуністичний Китай на свою сторону мало, але вона є. 

Варто лише памʼятати про те, що у відносинах з Китаєм заклики до ідей гуманності, демократії, підтримки прав людини не матимуть жодного ефекту. Набагато ефективніше буде доносити думку про те, що військове та економічне знешкодження країни-терориста — це і є те саме дотримання норм міжнародного права і глобальний мир, про яке Китай так мріє.

 

Марина Карлевіц